Актуальне

Чи такий Він, наш Бог?

«Сьогодні в Києві під час ракетного обстрілу загинула доктор Оксана Леонтьєва, яка лікувала дітей від раку, проводила трансплантації кісткового мозку. Вона їхала на роботу. Її п’ятирічний син залишився сиротою» (з новинної стрічки). «У Сіверську під ракетними обстрілами загинув батько п’ятьох дітей, диякон помісної церкви Михайло Махник» (повідомлення на сторінці «Євангельські християни-баптисти України»).

Таких дописів сотні, інколи тисячі. Не враховуючи тих, хто не зміг або не захотів повідомити про загибель рідних. Бо вони не були лікарями чи дияконами. Простими людьми були, тому про них ніхто й не згадає. Але навіть і ці резонансні, великі трагедії, навіть вони зворушують далеко не всіх. Чому і як так вийшло? Цим питанням мучаться сьогоднішні християни й відповіді знайти не можуть. Можливо тому, що відповіді немає. Або вона є, але відкриється не зараз.

Сьогодні ж ми тільки й можемо, що констатувати факт: хтось у змозі реагувати на те, що відбувається, а хтось убивчо непробивний. Останні вдало прикривають свою байдужість біблійними текстами, закликами думати про те, що вгорі, й таки так, вони завжди за мир. При цьому дивовижним чином вони примудряються розгледіти відсутність братерської любові й навіть ненависть у жертвах, які надто голосно кричать про допомогу, але жодним словом не згадають про ненависть тих, хто холоднокровно, по-звірячому ці жертви мучить. І знову, чому і як так сталося?

Як таке можливо, що біблійний, християнський і, на жаль, вельми тонкий наліт так легко знесло вітром ракет, що посилаються братам, а на його місце гармонійно і зручно лягли серп і молот. Ці фетиші Молоха, як відомо, ніколи не цінували людського життя, навпаки, кидали людей у пекло в ім’я вищих їм одним відомих ідей.

Сьогодні ми чуємо мантру: «Якщо Господь допустив, то треба терпіти, якщо гине народ, значить у цьому є Його воля. І нехай вас усіх Господь благословить. Миру − мир». І всі найвідчайдушніші крики, заклики до здорового глузду, аргументи, заклики тих, хто страждає, легко потопають у глибокій каламуті цього постулату. І все добре і спокійно. І головне − «по-біблійному».

Але чи такий наш Бог? Біблійний Бог. Насправді він не цінує життя людського? Він справді не співпереживає чиїйсь смерті? Але тоді чому, коли помер Лазар, Він заплакав за нього. А потім воскресив. Якщо такий наш Пастир, то чому залишає 99 овець і йде на пошуки однієї, заблукалої? Адже Бог допустив, щоб вона заблукала, нехай собі гине, на все воля Його!..

Схожі статті

За що Творець покарав Каїна? Адже Він сам допустив убивство брата, у Нього все під контролем. А якщо так, то братовбивцю потрібно було не відправляти до в’язниці, а заохотити – дати медальку і прикрасити її георгіївською стрічкою. Але ж ні, не дав і не прикрасив.

Тому що Він не такий, яким із завидним спокоєм нам Його сьогодні малюють. Йому не байдуже життя людини, Він проти, щоб діти залишалися сиротами. Проти настільки, що Сам стає на їхній захист, каже: «Мене нудить від ваших гасел, ваші святкові зібрання огидні для Мене». Чому? У чому причина такого ставлення до людей, які керуються дуже правильними біблійними принципами?

А ось у чому. «Навчіться робити добро, – каже Господь, – шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову» (Іс. 1:17). І додає: «якщо ж зречетесь і будете упиратися, то меч пожере вас». Господи, заперечать йому сьогоднішні викривачі «зелотства», ми ж про Твою волю дбаємо, ми все за Біблією, Ти допустив. Як же так?

А ось так! Якщо хто з вас скаже тому, хто страждає: «ідіть з миром, грійтеся і харчуйтеся», але не дасть їм «потрібного для тіла», то його віра мертва. І можеш обвішатися з ніг до голови шляхетними гаслами й найбільш неперевершеними закликами до «братньої любові». До вбивць. Твоя. Віра. Мертва. Можеш викинути її в смітник. І вже тим більше не хизуватися нею. Такий ось серп і молот виходить.

І нарешті, ще одна спроба відповісти на свербляче запитання: чому і як так сталося? Це все ж таки найімовірніше спокушання. Спокуса безбожним духом злоби піднебесним. Тому в людях він проявляється, незалежно від того, охрещена людина в дитинстві чи під старість. Чи не про це говорив Христос: «і тоді один одного зраджуватимуть, і будуть ненавидіти один одного, і багато псевдопророків повстануть, і спокушатимуть багатьох» (Мт. 24:10-12).

І все ж, який Він, наш Бог? Той, хто допускає-не допускає, контролює чи ні? Той, хто потурає злу чи все ж таки зло засуджує? Ось такий: «Якщо ж раб той, будучи злий, скаже в серці своєму: “Не скоро прийде пан мій”, і почне бити товаришів своїх, їсти та пити з п’яницями, − то прийде пан раба того в день, якого він не чекає, і в годину, якої не думає, і розітне його, і піддасть його одній долі з лицемірами, і буде плач, і буде скрегіт зубів» (Мт. 24:48-51). Хіба ні?

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Андреас Патц

Пастор, християнський журналіст та автор книг. Засновник щомісячного видання «Міжнародна християнська газета», яка друкується зараз в кількох країнах світу. Є головним редактором.

Схожі статті

Одне повідомлення

  1. Дуже дякую шановному авторові за таку чітку й влучну публікацію, тема й проблема якої мене також бентежить і непокоїть.
    І я, зі свого боку, так гадаю, що, принаймні, однією з вагомих причин того ганебного явища, про яке йдеться у цьому чудовому і вельми актуальному дописі, є їхній (в т. ч. і тамтешніх “євангельських християн”) традиційний – російський МЕНТАЛІТЕТ!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button