Останнім часом між служителями загострилися богословські дискусії, які породжують напруження і, власне, відводять християн від їхньої головної місії у служінні. Дискусія точиться між прибічниками різних богословських шкіл щодо «спасіння спасенних». Наприкінці 20-го століття Бог звершив чудо, відповів на молитви Церкви по всьому світу, і Радянська імперія розпалася, пішла у минуле! «Залізна завіса» впала, і на наші землі прийшла довгоочікувана свобода. За останні 30 років Церква в Україні отримала від Господа надзвичайні можливості для служіння. Утворено тисячі нових церков. Започатковані нові християнські школи, коледжі, інститути та семінарії. Тисячі студентів закінчили навчання і посвячено служать у помісних церквах. Місіонерські організації в партнерстві з церквами розвивають внутрішню і зовнішню місію. За цей час у церкви увійшло нове покоління християн. Сьогодні «покоління свободи» пише нову сторінку історії Церкви Христа на пострадянському просторі. Ми вже звикли до свободи, сприймаючи її як належне, отримуючи від Господа все нові можливості для поширення Його Царства в нашій країні і світі. Але свобода приносить і нові виклики, і послідовники Христа покликані вчасно на них реагувати і гідно їх долати.
Останнім часом між служителями загострилися богословські дискусії, які породжують напруження і, власне, відводять християн від їхньої головної місії у служінні. Дискусія точиться між прибічниками різних богословських шкіл щодо «спасіння спасенних».
Наразі це вказує на невтішну тенденцію – зосередження християн на собі замість того, щоб у силі Духа Святого проголошувати світові Євангеліє, жити посвяченим життям заради інших, наслідуючи приклад Христа. Часи змінюються, і, на жаль, іноді змінюються акценти спасенних. Замість донесення Євангелія людям, спасенні ведуть між собою гострий діалог про власне спасіння. Диявол запропонував стару «кістку» новому поколінню християн. Сьогодні нічого нового не відбувається. За останні 500 років історії християнства це питання ще нікому не вдавалося розв’язати. Але різниця у поглядах і бажання довести своє спричиняють нові-старі суперечки. «Чи може грішник бажати спасіння, якщо він духовно мертвий?», «Чи за усіх помер Христос, чи тільки за обраних?», «Чи можливо спасенному втратити спасіння?» – ці та десятки інших питань сьогодні у порядку денному… Суперечки окреслюють лінію протистояння, після чого диявол веде до поділення. Гіркота, підозри та непримиренність стають тією отруйною атмосферою, в якій люди, вже на відстані, продовжують «відстоювати істину» з глибоким переконанням, що вони цим служать Церкві Христа. Гордість за успіхи в просуненні власних переконань не дозволяє бачити сльози пасторів і християн, які не розуміють, чому окремі служителі настільки «спаслися», що не приймають одне одного? Але ті, хто захоплений таким «служінням», часто не помічають, що Бог Свою роботу звершує вже через інших. Відомо, що подібні суперечки виникають і ведуть до протистояння саме в часи свободи, коли християни все більше піддаються «життю за тілом». Зацікавленість у таких дебатах породжується далеко не інтересами Духа Святого в нас, а скоріше неналежним станом віруючих. В часи втрати духовної висоти християни є вразливими і відкритими до диявольської спокуси. «Ангел світла» (2 Кор. 12:14), здається, пропонує серйозні теми для обговорення, а насправді сіє зерно поділення серед святих. У ранній період християнства і в пізніші часи переслідувань Церква не знала подібного. Навіть якщо й існували різні точки зору, дискусія в Церкві аж ніяк не була серед найважливіших.
У першому столітті апостоли, а пізніше їхні учні, цілком були віддані вченню Ісуса Христа. Вони розрізняли головне і другорядне, знали, що важливо для Церкви, а в чому можна допускати і відмінність.
Християни, які сьогодні втрачають біблійний фокус, починають стверджувати окремі богословські системи як єдино вірні, видаючи їх за «абсолютний авторитет Слова». Здебільшого підковані в одній богословській школі, вони готові стати поборниками окремої богословської традиції, часто ігноруючи те, що говорить Біблія: «Адже ми знаємо частково й пророкуємо частково… Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям до обличчя. Тепер знаю частково, а тоді пізнаю так, як і сам був пізнаний» (1 Кор.13:9,12). Сьогодні «біблійність» більше ідентифікується як належність до окремої теологічної системи, семінарії чи до вчителя богослов’я і не розцінюється перш за все як смиренне розуміння та точне виконання євангельського вчення Христа та апостолів. Біблія каже, що ми «збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос; на Ньому вся будівля, досконало збудована, зростає у святий храм у Господі, в Якому й ви разом будуєтеся Духом у Божу оселю» (Еф. 2:20-22). Християнська освіта відіграє важливу роль у духовному формуванні християнина. Однак вона не повинна замінити наші близькі і реальні стосунки з Ісусом Христом. Диявольська спокуса полягає в тому, що христоцентричність, як головна євангельська цінність, підміняється системою крайніх богословських штампів, які помістили в окремі «пакети» для поширення і переконання неосвічених.
У намаганні довести свою «правду», підкреслити «біблійність» люди й не помічають, як наносять рани Тілу Христовому. Часто це відбувається щиро і з ревністю. У боротьбі учні перевершують своїх учителів. Зводять нові барикади, принижують служителів, сіють поділення в церквах і між церквами, нехтуючи Словом Божим і уроками минулого.
Огульна критика, поверховість, особисті амбіції, нереалізовані бажання у переплетінні з обмеженими переконаннями створюють атмосферу «війни у тилу». Війна починається, але не там, де потрібно. Варто зробити короткий історичний екскурс і можна зрозуміти, що такі крайнощі завжди приводили до того, що маятник історії хитався то ліворуч, то праворуч, викидаючи на узбіччя «не наших». Зростаючи в Божій благодаті, християни розуміють небезпеку такого протистояння в тилах. Вони більше орієнтовані на проголошення грішникам істини, на служіння новонаверненим і зрощування учнів Христа. Їхня місія – досягнення неспасенних у світі, який любить Бог. Дух Святий спрямовує нас у зростанні, в пізнанні Слова, особистому освяченні і веде до посвяченого служіння людям. Саме вірність стратегічним завданням, які визначив Христос для Своїх послідовників, засвідчує зрілість спасенних, їхню духовну висоту і точне розуміння Святого Писання. Апостоли підтвердили своїм служінням цей пріоритет: «Через Якого ми прийняли благодать і апостольство, щоби через Його Ім’я були послушні вірі всі народи» (Рим. 1:5). Сьогодні «мечі» спасенних мають бути направлені у світ, що гине, а не один на одного. Ми ведемо духовну битву заради спасіння неспасенних, а не влаштовуємо міжусобні бої у таборі спасенних.
Прозелітизм в цьому питанні приводить до поділення, гордості, самоствердження та створює атмосферу нетерпимості в колі християн. Це – диявольська сітка, яку він непомітно розстеляє під ногами служителів.
Методи диявола ведуть до того, що можна свою власну систему переконань сприйняти за ознаку «відданості Слову та вірності істині». Лукавий знає, як атакувати тих, хто вивчає і передає Боже Слово. Спокуса гордості є серйозною небезпекою, особливо для служителів. Проте «перебуваючи в тілі, ми не по-тілесному воюємо! Бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна завдяки Богові, щоби знищити твердині; ми руйнуємо задуми та всяку гордість, що повстає проти Божого пізнання; ми підпорядковуємо кожний задум на послух Христові» (2 Кор. 10:3-5). Енергія, яка направлена на протистояння, має бути спрямована в правильне русло служіння. Християнин, досліджуючи Писання чи закінчивши певний курс у семінарії, покликаний виявляти любов до братів і сестер. У покірності перед Богом варто визнавати: ми не все знаємо, і не все точно відкрито нам із того, що досліджуємо у Святому Писанні. Ми погоджуємося, що у розділі сотеріології Слово Боже містить питання, на які нам важко знайти вичерпні відповіді. Тому зрілий послідовник Христа схиляє перед Ним голову і серце, бо «приховане належить Господу, нашому Богу, а відкрите – нам та нашим дітям навіки, щоб виконувати всі слова цього закону» (Повт. Зак. 29:29). Бог через Святе Писання відкрив для людей все необхідне і в достатній мірі, щоб людина увірувала й отримала спасіння через Його благодать. Євангеліє, як необхідне Боже об’явлення, звучить доступно та зрозуміло і для грішника, і для святого. Безумовно, існує ціла палітра єресей, древніх і сучасних лжевчень, про які попереджав нас Христос і апостоли (Мт. 24:4-5,11; 2 Тим. 4:3-4). Ми покликані розрізняти усяке відхилення від істини. У часи свободи важливо виявляти пильність, духовну зрілість і стояти «в одному дусі, однодушно відстоюючи віру Євангелія» (Фил. 1:27). Виклики сьогодення достатньо серйозні, і тому диявол кидає свою «кістку» спасенним, щоб вести суперечки про спасіння. У той же час ми все більше відчуваємо, як на християн впливають різні богословські ліберальні погляди, на що варто звертати увагу. З-поміж іншого Біблія цинічно піддається критиці, і це відбувається навіть у християнських колах.
Сучасні форми атеїзму стають досить популярними. Інтелект, наука протиставляються Божому Слову і, здається, беруть верх над біблійними об’явленнями. І тут варто говорити в один голос і бити тривогу.
Інститут сім’ї, як фундаментальний і непорушний Божий закон, також піддається ревізії. Людям пропонують інші ідеології, які з точки зору Святого Писання є гріховними і руйнівними. Суспільство іде дорогою духовної деградації, переймаючи такі прогресивні «демократичні цінності». А послідовники Христа зосередилися на дилемі – «хто із нас більше спасенний?» Тим, хто веде суперечки в таборі спасенних, пора зрозуміти, що сатанинські вчення набирають обертів, і для християн є загроза ухилитися в сучасний лібералізм і розмити межі біблійних основ. Саме тут варто виявляти нашу біблійність і ревність. Це буде визначати наш реальний вплив на життя країни, суспільства і окремої людини, яка потребує Бога і Його спасіння. Спасенні отримали важливе доручення від Ісуса Христа: «Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє. Хто повірить і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде» (Мр. 16:15-16). Це головне завдання і наше практичне служіння людям до дня Його приходу за нами. Боже спасіння не егоїстичне за своєю природою. Отримуючи по благодаті прощення і вічне життя, ми не фокусуємося виключно на собі. Відроджені, оправдані, усиновлені, освячені та обдаровані Ним, ми віримо Слову і проголошуємо Слово кожному, бо Господь хоче, «щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тим. 2:4). Головне євангельське послання досить зрозуміле: «Бо так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне. Адже не послав Бог [Свого] Сина у світ, щоб судити світ, але щоби через Нього спасти світ. Хто вірить у Нього, не буде засуджений, а хто не вірить, той уже засуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Божого Сина» (Ів. 3:16-18). Спасенні вказують людям дорогу до спасіння через Ісуса Христа і водночас попереджають грішника про покарання. У цьому сутність і зміст служіння Церкви Христа на землі. Наші богословські розважання, дослідження Біблії і набуті богословські ступені не повинні нівелювати роботу Бога у світі, спотворювати Його природу і характер. Правильне богослов’я допомагає пересічному християнину краще зрозуміти біблійну істину. Воно допомагає зосередитися на Слові і точно передати людям волю Божу. Таким чином, краще розуміючи Писання, підкоряючись Його авторитету, християни не ділять спасенних на «касти», не перебирають на себе роль Бога.
Радійте, спасенні у Христі, «зростайте в благодаті й пізнанні нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа» (2 Пт. 3:18), проголошуйте Євангеліє благодаті. Але, пам’ятаючи про свою обмеженість, покірливо визнайте, що Бог буде вирішувати вічну участь людини, і це питання перебуває виключно в Його компетенції.
Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)
Голова ВСЦ ЄХБ з 2014 року. Упродовж останнього десятиліття займається викладацькою діяльністю у вищих християнських навчальних закладах. Автор низки семінарів і доповідей духовно-просвітницького спрямування.
