Святе Письмо досить прямо говорить, що у Своїй смерті Ісус Христос поніс Божий гнів і став прокляттям за нас. І про це потрібно говорити, що смерть – це не просто біологічна проблема, не просто вихід душі з тіла, а щось куди більш серйозне. Смерть – це те, що робить неможливим нашу спільність із Богом, це плата за гріх, прокляття, кара, гнів, це наше відчуження від Бога. Інакше кажучи – це духовна проблема.
Але в цьому питанні є одна велика помилка, якої допускаються ті, хто читає біблійні тексти по-буквалістськи. Коли гнів Божий тлумачиться, немов якась люта несамовитість Бога, з якою Він Сам особисто карав Христа на хресті. Даруйте, але така думка є не просто хибною, вона перебуває на межі з богохульством. Ви не знайдете про це жодного слова в усій Біблії. Але чомусь саме ці садистські фантазії видаються деякими ревними християнами за найправильніше біблійне вчення.
Що сказати на це? Потрібно чітко зазначити, що говорячи про богопокинутість Ісуса на хресті Святе Письмо має на увазі той конкретний факт, що Отець «залишив» Сина на страждання і смерть, Він постановив, допустив і дозволив Йому зануритись у смертну темряву, де не лунають голоси хвали і неможливо бачити Божого лиця. Але Він не залишив Його на особистісному рівні, не відвернувся від Нього, немов від грішника.
Ісус молиться на хресті словами псалма: «Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув?» (Пс.22:2). Але псалом на цьому не закінчується. Його страждаючий автор приходить врешті до впевненості, заявляючи, що Господь «не гидував, не гордував бідою бідака, і НЕ ХОВАВ ОБЛИЧЧЯ СВОГО ВІД НЬОГО; і коли Той взивав до Нього, – слухав» (Пс. 22:25). Ви чуєте? «Слухав!» «Не ховав обличчя Свого від Нього; і коли Той взивав до Нього, – слухав!» Так, Бог «залишив» Його на страждання і смерть, Він дозволив Йому увійти в цю нищівну ріку, в нашу богопокинутість, але «не ховав Свого обличчя від Нього».
Тому всі ці фантазії, що в темряві Голгофи окрім жаху смерті, якої зазнавав Христос, ще й Сам Бог у несамовитій люті шматував муками душу Ісуса, уявляючи Його грішником – це не ортодоксія, а клініка, не теологія, а патологія, не чистота Євангелія, а його грубе спотворення.
Сам Ісус говорить про ставлення Отця до Нього в час смерті так: «Ось надходить година – і тепер вона, – коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а Мене Самого полишите. ТА Я НЕ САМ, БО ЗО МНОЮ – ОТЕЦЬ» (Йо.16:31). Як також в іншому місці про годину хреста Він каже: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий Я і що від Себе не чиню нічого, але як навчав Мене Отець Мій, говорю, і що Той, хто послав Мене, – зо Мною Сущий. НЕ ПОЛИШИВ ВІН МЕНЕ САМОГО, бо Я постійно те чиню, що до вподоби Йому» (Йо.8:28,29).
Читайте також:
Тому давайте, друзі, без усіляких оцих вигадок про божественний садизм у святих і дорогоцінних стражданнях Господа нашого Ісуса Христа, які Він витерпів задля нас.
