Іван Федоров, Друкар (близько 1510, Велике князівство Московське — 5 (15) грудня 1583, Львів) — діяч східнослов’янської культури, один із перших східнослов’янських друкарів, а також гравер, інженер, ливарник. У 1574 уклав і надрукував у Львові перший східнослов’янський посібник — «Буквар» з граматикою та цього ж року здійснив друге видання «Апостола»
Перша друкована книжка в Європі побачила світ 1450 року в німецькому місті Майнці, в друкарні Гутенберга, і до кінця XV століття друкарні з’явилися майже в кожній європейській країні.
Першим друкарем українських книжок був німець Швайпольт Фіоль, який надрукував у Кракові кирилицею 1491 року “Октоїх” та “Часословець”. Обидва видання містять багато ознак живої української мови.
Першим власне руським друкарем був Франциск Скорина, книги якого, видані у Вільні 1525 року, справили помітний вплив на раннє українське друкарство.
З часу прийняття Люблінської унії І569 року, коли активізувався наступ католицизму на православ’я й почали виникати церковні православні братства, які боронили свою віру та національність, постала особливо гостро проблема освіти, задовольнити яку могло лише друкарство та його витвір – книга. Прислужився цій справі московський емігрант Іван Федорів.
Чимало добрих і заслужених слів має на свою адресу відомий московський друкар Іван Федоров, який відновив в Україні раніше занедбане друкарство. І в цьому його велика заслуга перед українським народом. За що його шанують в нашій державі.
- Крехівський Апостол
- Острозька Біблія – видатна пам’ятка української культури
Але доля не була так прихильна до нього, щоб він міг реалізувати себе на своїй батьківщині – у московській землі, звідки він був родом. Познайомимося й ми ближче із цим цікавим чоловіком, і що його привело в нашу землю?
«Народився Іван Федоров близько 1525 року в Москві. До 1553 року був дияконом у московській церкві Миколи Гостунського. 1551 року московський цар Іван Грозний і Стоглавий Собор, спираючись на думку просвітителя Максима Грека, вирішили з метою уникнення помилок у церковних книгах переписувачами запровадити друкування книг на взірець тих, що виходили у Греції, Італії.
Близько 1552 року в Москві запроваджено друкарський верстат і літери, привезені із західноруських земель, і під керівництвом данського місіонера-протестанта Місінгейма та за допомогою диякона Івана Федорова, його підмайстрів Петра Мстиславця та Маруші Нефедьєва розпочато друкарську справу. 1564 року вийшла перша книга московського друку за участю Івана Федорова та Петра Мстиславця — “Апостол”.
Після смерти московського митрополита Макарія, протектора друкарської справи, почалися конфлікти між конкурентами, переписувачами книг і новозаснованою друкарнею, що переросли у ворожнечу, яка закінчилася вигнанням друкарів з Москви. «Московщина в ті часи була настільки темна, що після виходу третьої книжки натовп напав і спалив друкарню, а самого друкаря хотіли вбити, бо він, мовляв, був зв’язаний із нечистою силою.
Про це тепер московські історики не згадують.»[1] Так Іван Федоров та Петро Мстиславець опинилися у Литві. На початку 1566 року вигнанці звернулися до гетьмана Великого князівства Литовського Григорія Ходкевича, мецената й просвітителя, який планував заснувати друкарню в Заблудові, з проханням прийняти їх. Іван Федоров і Петро Мстиславець закладають друкарню в Заблудові. 1568 року вийшло “Заблудівське Євангеліє”, пізніше “Псалтир” та “Часословець”. 1570 року друкування книг у Заблудові припинилося у зв’язку з хворобою Ходкевича та погіршенням його фінансових справ.
1569 року Заблудів залишив Мстиславець. 1572 року Іван Федоров переїжджає до Львова, де з допомогою духівництва, міщан та ремісників закладає нову друкарню.
25 лютого 1573 року друкар Іван Федоров почав друкувати першу відому нам друковану книгу в Україні — “Апостол”. 15 лютого 1574 року “Апостол” побачив світ.
Того року вийшов також “Буквар”, перший навчальний посібник з граматики старослов’янської мови. Він був першою спробою створення навчального посібника з граматики старослов’янської мови в історії української науки.
Через деякий час Івана Федорова запрошує до себе князь Костянтин Острозький і з 1575 року він перебуває у нього на службі з метою видати слов’янську Біблію. Деякий час, з 1575 по 1576 рік, Федоров був управителем Дерманського монастиря поблизу Острога.
1676 року провадить підготовчі видавничі роботи, бере участь у діяльності вченого гуртка, до якого належали Герасим Смотрицький, Даміян Наливайко, Василь Суразький, які, ймовірно, допомагали Федорову готувати книги до друку.
Коли фінансові обставини склалися для нього несприятливо, Іван Федоров іде на службу до короля Стефана Баторія й береться відливати гармати за своєю технологією. У той час в Римі за наказом Папи Урбана VIII кардинал Птолемео Галлі вирішив удосконалити друкарські шрифти. “Острозька біблія” Івана Федорова була вже відома на сході Європи, тому звернулися по допомогу до князя Костянтина Острозького, який послав до Рима свого “дуже вмілого друкаря, щоб надати посильну допомогу”.
Людина всебічно обдарована, Іван Федоров був інженером-винахідником, який не тільки удосконалював шрифти, друкарський верстат, а й зробив відкриття в артилерійській справі. Навесні 1583 року він їде у Відень, щоб запропонувати австрійському імператорові Рудольфу II швидкострільну багатоствольну гармату, свого роду “катюшу” XVI століття. Як писав сам винахідник у листі до імператора, гармату можна було “розбирати на п’ятдесят, сто або, якщо потрібно, на двісті частин” і змонтувати за три дні і три ночі. На той час такої гармати світ ще не знав.
Іван Федоров привіз гармату у Відень і продемонстрував її імператору. За словами майстра, “всі дуже хвалили його”, але хотіли дізнатися про секрет без винагороди винахідникові. А Івану Федорову були конче потрібні кошти для продовження видання слов’янських друкованих книг. Тому він звертається до саксонського курфюрста Августа. Подальша доля винаходу Івана Федорова невідома, але цей факт його біографії засвідчує, окрім таланту, його наполегливість і підприємливість у досягненні мети.
Останній рік життя, 1583-й, був трагічним для Івана Федорова. Не добувши достатніх коштів ні у Римі, ні у австрійського імператора, ні у саксонського курфюрста, він потрапляє в скруту, його майно, друкарське обладнання, книги описують за борги. Не витримавши цього, він захворів і в ніч з 5 на 6 грудня 1583 року помер на руках у сина Івана.
Після смерті батька Іван продав свою палітурну майстерню, щоб розплатитися з батьковими боргами, а друкарню Івана Федорова викупили у гендлярів ентузіасти друкарської справи Львова, які заснували друкарню Львівського братства.
Існують припущення, що Іван Федоров, перш ніж потрапити в Москву, закінчив Краківський університет і взагалі походив з Литви, з села Пітковичі. В архівах Краківського університету навіть було знайдено у 1969 році документ, що ступеня бакалавра в Кракові був удостоєний “Іван Федоров Москвитин”.
Хай там як не було, але він добре знав традиції давньоруської книги, оскільки після приїзду з Москви в Україну швидко зумів на основі багатої української і московської народної орнаментики та кращих взірців тогочасного західноєвропейського книжкового мистецтва витворити свій стиль книжкової графіки, який був взірцем для наступних поколінь майстрів.
Під опікою церкви, православних братств та шкіл, відновлене[2] Іваном Федоровим книгодрукування швидко розвивалося по всій Україні. Друкарні відкривалися наприкінці XVI — на початку XVII століття у багатьох містах та при монастирях, зокрема друкарня Львівського братства, друкарні в Крилосі, Стрятині, Дермані, Уневі, Почаєві, Чернігові, нарешті, у Києво-Печерській лаврі.
Традиції Івана Федорова в книжковій графіці та в художньому оформленні плідно продовжували його учні: син Іван, друкар Гринь Іванович із Заблудова, Сачко Сенькович Сідляр, Сенько Корунка та Мина, чернець Онуфріївського монастиря у Львові, де була перша друкарня Івана Федорова, в якій після Івана Федорова нові “ремесници і люде ученые показалися”, як пише в своєму листі 1586 року львівський єпископ Гедеон.[3]
Але повернімося до «Апостола» Івана Федорова. Як ми вище дізналися він посідає своє почесне місце в історії українського книгодрукування, та вагомої ролі у використанні української мови в перекладацькій справі він не відіграв жодним чином.
Текст львівського «Апостола» повторює московський першодрук, лише на початку вміщено три додаткові пояснювальні статті (арк. 1—9), а московська післямова замінена новою — талановитим автобіографічно-публіцистичним твором Івана Федорова (арк. 260—264).
«Апостол» Іван Федоров, як і попередні свої книги, видруковав церковнослов’янською мовою.[4] Чому так сталося, для цього є свої причини.
Насамперед, Іван Федоров не підтримував ідеї перекладу Святого Письма на просту розмовну мову. Він вважав, що старослов’янська мова «кожному не є закритою і до розуміння не важка». [5] Через це він і відрадив литовського коронного гетьмана Григорія Ходкевича друкувати Євангеліє у Заблудові простою розмовною мовою.
По-друге, емігрант-втікач Іван Федоров був походженням із Московщини, де будь які прояви реформаційних ідей вважалися єрессю, а переклад книг не «святу» мову, якою там вважали церковно(старо)слов’янську й поготів сприймався за богозневагу. Можливо, такі погляди могла защепити навіть такій прогресивній людині, як Іван Федоров, московська православна церква. І він щиро вірив у це.
Таке ставлення до розмовних мов інших народів, навіть до московської у самій Московщини збереглось сливе до ХХ століття включно. Через це у них тривалий час не видавалися Біблії простою розмовною мовою. Новий Заповіт московською мовою було видано тільки у першій чверті ХIХ століття – 1821 році, до речі, також із паралельним старослов’янським текстом, а повністю Біблія – 1876 року. У цей час майже всі європейські народи мали Святе Письмо на своїх рідних розмовних мовах.
По-третє, Іван Федоров не володів руською мовою ні в українському варіанті, ані в білоруському. Він міг розуміти їх, трохи розмовляти, але не мав тих необхідних знань, щоб перекладати. При всій освіченості і майстерності як чудового друкаря, в нього не було і самого такого бажання, що дуже важливе для перекладача-патріота. Та й чому він мав перекладати та друкувати книги не рідною для нього мовою? Саме ці чинники і зіграли ту роль, що всесвітньовідомий «Апостол» Івана Федорова вийшов у світ на церковнослов’янській мові.
Але тут слід зауважити, що хоч він і був виданий не в руській мові, проте читати його могли по-українськи. Як то може бути? Річ у тім, що в різних країнах церковнослов’янські тексти вимовлялись по-різному відповідно до фонетичних систем різних слов’янських мов.
Наприклад, Мануйло Козачинський, вихованець і в один час префект Києво-Могилянської академії, транскрибував текст з попереднього федоровського видання (вступ до Псалтиря): так: «Syju knyhy Psaltyr k czesty і chwaly bozoj a k nauczenyju ludem wo Chrysta wirujuszczym prawoslawnoho zakonu naszeho hreczeskoho…».
Отже, тривале проживання Козачинського у Сербії і Білорусії не вплинуло на український характер вимови ним текстів, надрукованих кирилицею. Тим більше така вимова практикувалася в Україні.
Це треба мати на увазі, щоб уявити, як читали текст книг Федорова в Україні в XVI—XVIII століттях.[6] В цілому ж текст львівського«Апостола» – це повторення московського видання сторінка за сторінкою.[7]
[1] Російщення України: науково-популярний збірник / гол. ред. Л. Полтава. – Нью-Йорк : Вид-во Українського Конгресового Комітету Америки, 1984, стор.77
[2] За дослідженнями українських та закордонних учених, у середині XV ст. у Львові працювала друкарня Степана Дропана, заможного львівського міщанина, який, судячи з архівних документів, подарував згодом цю друкарню Свято-Онуфріївському монастирю. Свого часу друкарня потрапила до Степана Дропана завдяки його тестю — Яну Зоммерштайну, пам’ять про котрого залишилася у львів’ян дещо трансформованими назвами — передмістя Замарстинів і Замарстинівської вулиці. Ці факти дають науковцям підстави вважати, що українське друкарство почалося у Львові в XV ст. і мало корені з тогочасних німецьких князівств, а не з Московії XVI ст., як на тому наполягають московські науковці. Саме до монастиря Св. Онуфрія через 112 років, у 1572 р., приїхав Іван Федорович, щоб відродити друкарство в місті. Про це, зокрема, свідчать слова з післямови «Апостола» (1574), викарбувані також на надгробку Федоровича // українська версія «Вікіпедія», стаття «Степан Дропан».
[3] Віктор Романовський. «Друкар Іван Федорович» (1925). Сайт: «Укрліб. Бібліотека української літератури»
[4] Сайт: «Электронная библиотека Князева». Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні Львівський Апостол Івана Федорова.
[5] Іван Огієнко «Українська літературна мова ХVІ-го століття. Український Крехівський апостол, том 1, видано за допомогою міністерства В.Р. і П.О., Варшава, 1930 рік, стор.100
[6] Сайт: «Электронная библиотека Князева». Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні Львівський Апостол Івана Федорова.
[7] Там таки.
[sc name=”futerblock” ]
