Цю розмову я мав з одним із лідерів «Хамасу». Кілька років тому мене разом із іншими релігійними діячами заходу, які брали участь у миротворчій місії, запросили на обід і спілкування в дім шейха.
Слухаючи його розповіді про всі страждання, які пережила його сім’я, про те, скільки смертей довелося побачити його народу, ми чітко усвідомлювали всю силу пристрастей, які вирували в цьому регіоні. Після того, як шейх закінчив монолог, кожному з нас було дозволено поставити йому одне запитання.
Я сказав: «Шейх, ми з вами, можливо, більше ніколи не побачимося, і я хотів би вам дещо сказати. П’ять тисяч років тому назад на одному з пагорбів, недалеко звідси, Авраам був готовий принести в жертву свого сина. Ви пам’ятаєте цю історію?»
– Так, – відповів шейх.
– Авраам приготував все, що потрібно було для жертвоприношення. Коли він підніс ножа, маючи намір вбити свого сина, Бог зупинив його і дещо сказав йому. Ви пам’ятаєте, що сказав Бог?
Не розуміючи, до чого я веду, шейх трохи помовчав, а потім відповів:
– Бог звелів: «Зупинись! Не вчиняй зла хлопцю. Я знайду жертву».
– Ще ближче до того місця, де ми з вами сидимо, є ще один пагорб. Близько двох тисяч років назад Бог стримав свою обіцянку, підніс на гору Свого власного Сина, і цього разу Він дозволив лезу ножа зробити свою справу.
Шейх мовчав, як і всі присутні в кімнаті. Тоді я сказав: «Шейх, до тих пір, поки ми з вами не приймемо Сина, якого передбачив Бог, ми завжди будемо приносити в жертву своїх синів і дочок на світових полях бою за землю, владу і право власності».
Раві Захаріс
