З чого все почалося? Витоки арабо-ізраїльського конфлікту

Вже багато років існує арабо-ізраїльський конфлікт. Пропонуємо прочитати статтю, в якій автор відповідає на питання: «З чого почався конфлікт між арабами та ізраїльтянами?».

Справа не в землі

Створення держави Ізраїль в 1948 році не відняло в арабів Близького Сходу значної кількості земель. Ізраїль займає 0,2 % території Близького Сходу. Навіть коли Ізраїль відмовився від сектору Газа на користь палестинської влади в обмін на мир, обіцяний мир ніколи не наступав. Під владою ХАМАСу положення в Газі значно погіршився після угоди 2005 року, а його уряд вкладає ресурси в створення зброї для нападу на Ізраїль, а не в поліпшення якості життя своїх громадян.

Справа не в позбавленні палестинського народу законних прав

Палестинські араби – це не окрема група людей. У них немає особливої ​​культурної самобутності, яка відрізняла б їх від інших арабів, і не існує палестинської мови. Палестинці – араби, які живуть в регіоні, раніше відомому як Юдея. Вони не більше відрізняються від інших арабів на Близькому Сході, ніж жителі штату Вісконсин від жителів Айови.

Справа не в палестинській державі

Ізраїль не узурпував націю, відому як «Палестина». Коли римляни завоювали Юдею та зруйнували Єрусалим в 70 році н. е., вони вигнали єврейський народ. Додаючи масла у вогонь, вони дали Юдеї ім’я стародавнього ворога Ізраїлю, філістимлян. Арабська форма цієї назви звучить як «Палестина». Палестинські араби ніколи не мали самоврядування.

З часів Ієшуа (Ісуса) арабами, що живуть в цьому регіоні, послідовно правили римляни, візантійці, мусульмани, хрестоносці й Османська імперія. Потім, в 1922 році, над цим регіоном отримала контроль Великобританія.

Протягом століть палестинські араби не вимагали незалежної держави й самоврядування. Резолюція 181 Організації Об’єднаних Націй (угода від 1947 року про розподіл землі) передбачала надання місцевим арабам їх власної держави під назвою Трансйорданія. Але вони відмовилися від плану розділу, відкинули освіту нації Ізраїлю і зажадали передати їм весь регіон, який спочатку ніколи не належав їм.

Справа не в біженцях

Кілька місяців по тому Ізраїль оголосив про свою незалежність. Палестинським арабам, які проживають в цьому регіоні, було запропоновано громадянство, але вони від нього відмовилися. Тієї ж ночі навколишні народи напали на новонароджену націю. Вони закликали палестинських арабів шукати притулку у своїх країнах, запевнивши їх, що вони зможуть повернутися в найкоротші терміни, оскільки вважали, що Ізраїль швидко впаде.

У той час як Ізраїль брав євреїв, вигнаних з арабських країн, величезний арабський світ відмовився асимілювати створених ними арабських біженців і став називати їх «палестинцями». Вони могли б вітати своїх арабських братів, які прибувають в їх країни, але замість цього вони дозволили зростанню кількості біженців перерости в гуманітарну кризу, поклавши провину на Ізраїль.

Справа не в «апартеїді»

Ізраїль – не «нація-окупант», яка нав’язує «апартеїд» палестинцям. Апартеїд (сегрегація) описується як офіційно примусове расове розділення поряд з економічною і політичною дискримінацією. Це не стосується Ізраїлю. Арабські ізраїльтяни – повноправні громадяни, які мають ті ж права, що й ізраїльські євреї. Араби займають політичні й військові посади, в тому числі в ізраїльських судах і керівному органі – Кнесеті. Араби вільно беруть участь в ізраїльській економіці, без поділу послуг. Ізраїль захищає релігійну свободу всіх своїх громадян, незалежно від їх віросповідання. Фактично, дослідження показують, що більшість ізраїльських арабів вважають за краще правління Ізраїлю правлінню Палестинської автономії. Тобто, подібні звинувачення поширюються в заголовках ЗМІ й виступах арабських правителів, педагогів і релігійних лідерів, але жодне з них не відповідає дійсності. І це також не справжня причина конфлікту.

Тому, в чому ж причина арабо-ізраїльського конфлікту? Рушійною силою цих нападів є люта ненависть до єврейського народу поряд з твердженням, що держава Ізраїль не має права на існування. Єдина мета багатьох палестинців і інших арабських лідерів – це ліквідація Ізраїлю.

Справа в знищенні Ізраїлю

Палестинська хартія закликає до знищення Ізраїлю шляхом збройної боротьби. Вона також закликає до підтримки й захисту своїх бійців, а також до мобілізації арабів. Чи варто дивуватися, що палестинська адміністрація відмовляється засуджувати тероризм, перешкоджати підбурювання або припиняти платити терористам за напади й вбивства ізраїльтян? Їх установчий статут очікує від них саме цього. Він навіть закликає змалку палестинців «революційним чином», готуючи їх до того, щоб пожертвувати своїми життями заради цієї справи.

Звідки така ненависть?

Що лежить в основі арабо-ізраїльського конфлікту? Відсутність легітимних причин дає нам ключ до розгадки. Це духовне питання, і ворожість сходить до подій, описаних в книзі Буття – до боротьби в будинку Авраама через обіцяного сина.

Ізмаїл та Ісак

Коли Аґар (єгипетська служниця Сари) зачала від Авраама дитину, вона зневажала Сарру. Коли Аґар була вигнана, вона втекла в пустелю, де Бог говорив з нею про її дитину, яка стане батьком арабських народів:

«І Ангол Господній до неї сказав: Ось ти зачала, і сина породиш, і назвеш ім’я йому Ізмаїл, бо прислухавсь Господь до твоєї недолі. А він буде як дикий осел між людьми, рука його на всіх, а рука всіх на нього. І буде він жити при всіх своїх браттях» (Буття 16:11-12).

Легко побачити, що це пророцтво збулося. З самого початку арабські країни покладалися на агресію і насильство, щоб підкорити своїх ворогів. Бог змилувався над Аґар і проголосив, що Він також зробить Ізмаїла великим народом, і Він дійсно зробив це, але встановив Свій заповіт з Ісаком (Буття 17:21).

Проте, конфлікт сягає корінням в більш давню історію, ніж часи Ізмаїла та Ісака. Битва починається з самого Едемського Саду, і це битва сатани проти Бога.

Сатана і Бог

В Едемському Саду, після обману сатани й падіння людини Бог проголосив остаточний кінець сатани. Буття 3:15 показує, що Месія розтрощить голову сатани в остаточній, вічній перемозі. Сатана втручався в людську історію з самого початку, завжди намагаючись спростувати Божі обіцянки й пророцтва.

Писання обіцяло, що Месія прийде через єврейський народ (Буття 12:3). Протягом століть сатана використав окремих людей і цілі народи у своїх спробах знищити єврейський народ і запобігти пришестя Месії. Він також знає, що в останні дні Ієшуа повернеться як Цар-завойовник в Єрусалим, в Землю Ізраїлю. Намагаючись відстрочити свій остаточний крах, сатана продовжує нападати на Божий народ і на Ізраїль, прагнучи знищити їх.

Справжнім джерелом арабо-ізраїльського конфлікту є боротьба сатани проти Бога. І він використовує палестинців, арабські терористичні групи й всесвітню пропаганду у своїх безперервних спробах знищити Божий народ і відстрочити власну загибель. Сатана – великий обманщик. Він обманює всіх, хто слідує за ним, і вселяє в їхні серця ненависть, наявність якої вони можуть навіть не усвідомлювати. Вони – просто пішаки в боротьбі сатани проти всемогутнього Бога.

Читайте також:

• «Ізраїль. Мирні угоди» – думка експерта Дениса Москалика щодо арабо-ізраїльських відносин

Чи настане коли-небудь мир?

Оскільки ми знаємо, що цей конфлікт підживлює війна сатани проти Бога, ми впевнені, що Ієшуа – єдина надія на розв’язання проблем в цьому неспокійному регіоні. Писання наказує нам молитися за мир в Єрусалимі (Псалом 122:6) і обіцяє Боже благословення тим, хто благословляє нащадків Авраама, Ісака та Якова (Буття 12:3).

Молімося, щоб Бог відкрив очі й серця як єврейському народу, так і арабам, щоб вони повірили в Ієшуа. Він Сам – наш мир (Ефесян 2:14). Хоча повний мир здається малоймовірним до повернення Ієшуа, мир на особистому рівні й змінене життя стануть результатом цих молитов, оскільки все більше число людей на Близькому Сході в ці останні дні стануть віруючими.

Джерело: ieshua.org з посиланням на jewishvoice.org

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!