Проза

  Якщо зможеш, подивись в очі Ісусу!

Кілька місяців ношу з собою два аркуші паперу з дрібним текстом, збираючись написати про життя людини, що відступила від Господа. Це нелегка тема. Чи є для таких покаяння? В серці – слова з книги пророка Ісаї: «А знищення грішників та винуватців відбудеться разом, і ті, що покинули Господа, будуть понищені» (Ісая 1:28).
Є чимало людей, в серці яких ніколи не проникало світло Євангелія. Вони так і прожили все життя у темряві. І, вмираючи, з темряви перейшли у вічну темряву і погибель. Попереду в них суд Божий, а потім вічні муки в пеклі разом із дияволом.
Але є ті, хто одного разу впустили світло у своє серце, раділи спасінню, почали йти за Господом, але з різних мотивів відпали. Причин відпадіння чимало, як і причин смерти. Найпоширеніша – це  гріх.
Написано: «Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників. Страшна річ упасти в руки Бога Живого!» (Євреям 10:25-27, 31).
Замислимось: у кожній церкві є список відлучених або тих, хто близький до відлучення. Згадую покаяння Бориса Йосиповича Гальперіна. Коли ця людина, колишній атеїст, що пропрацював понад тридцять років на ниві боротьби з Богом, стояв перед церквою напередодні хрищення, він сказав, що йому особливо боляче за людей, яких він відвернув од віри в Бога. На його совісті близько ста осіб, яких він переконав залишити Господа. Доля їх незавидна.
Одна з сестер нашої церкви, вірна християнка, розповідала про життя свого прадіда Григорія Івановича Фатєєва. Його історія та історія його сім’ї   схожа на багато інші, хто пережив падіння царського режиму в Росії, а потім після перемоги нового ладу, на собі відчув всі жахіття сталінського режиму.
Відбувалося це не в Україні, але тоді це була одна країна й у всіх була одна, спільна трагедія. Сценарій розкуркулювання заможних людей був однаковий. «Куркулями» називали всіх працелюбних селян, хто умів господарювати й користувався результатами своє праці.
Григорій Іванович Фатєєв  був працелюбною і підприємливою людиною. Мав ділянку землі, пекарню й свою крамницю. Своє поле перетворив у доглянутий сад і продавав вирощену садовину. В сім’ї: дружина-християнка, троє синів і дві доньки – всі були вельми працелюбні й допомагали господарювати. Старший син Андрій Григорович був глибоко віруючою людиною. В їхньому будинку відбувалися Богослужіння, збори християн.
Григорій Іванович, маючи матеріальний статок, був до нього вельми прив’язаний і не прихильний до благодійности. А ось дружина його мала славу доволі доброчинної людини. Тайкома від чоловіка, щовечора, у кінці саду, збирала дітей-сиріт і годувала їх.
Розкуркулення почалося з обшуків. По місту поширилися чутки, що представники нової влади приходили й забирали у заможних людей все майно. Продукти, закрутки на зиму, свійських тварин – абсолютно все. Дітей забирали до дитячих притулків, а батьків оголошували ворогами народу й відправляли до Сибіру, саджали до в’язниці.
Почувши про розкуркулення, Григорій Іванович вирішив уникнути майбутньої біди. Пішов до влади й добровільно здав пекарню та крамницю державі, щоб уникнути загальної участи. Йому запропонували вступити до більшовицької партії, що він і зробив, погодившись залишити віру в бога.
Отримав червону книжечку – партквиток, передплатив партійні газети, і намагався прилаштуватися до нових умов анти людяної системи. Місто захопила хвиля розкуркулення. Дедалі більше людей виявлялося ворогами народу.
Дружина сумувала, молилася й дуже була пригнічена, коли відпалий від віри чоловік виривав сторінки з Біблії і використовував їх замість туалетного паперу. Намагалась умовляти, але він сміявся й говорив, що від газет йому більше пожитку, ніж від застарілої Біблії.
Дружина гірко плакала, та на нього це не впливало. Він став черствим, нечуйним, як і всі безбожники. Здавалося, сумління назавжди покинуло його. Діти, підростаючи, утворили власні сім’ї й прагнули уїхати подалі від самозакоханого й гордого батька, у якого не залишилося жодного сліду совісти.
Старший син проповідував Євангеліє, мав богобоязну слухняну дружину й п’ятьох малих дітей. За проповідь Божого Слова йог заарештували й заслали до Сибіру. Не витримавши тортур, він помер, а сім’я отримала казенну відписку – похоронку.
Дружина Григорія Івановича щовечора молилася за чоловіка, за дітей. Одного разу, коли їй виповнилося 70 років, по молитовному спілкуванню з Богом, вона лягла спати, і вночі, уві сні, Господь покликав її.
Коли вранці прийшли доньки, то побачили спокій на обличчі матері й зрозуміли, що вона не спить, а в мирі перейшла до Господа. З Григорієм Івановичем  став жити онук із сім’єю. Їм і довелося доглядати його до глибокої старости.
Дожив він до 102 років. Як незрадливі виявилися слова пророка: «Чи Я маю вподобання в смерті несправедливого? говорить Господь Бог, чи ж не в тому, щоб він повернувся з доріг своїх та й жив?» (Єзекиїль 18:23) «Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! » (Єзекиїль 33:11).
Згадайте 72 псалом Асафа. Як важко було йому зрозуміти раювання нечестивих. «Надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої,
і ввесь день я побитий, і щоранку покараний…
Коли б я сказав: Буду так говорить, як вони, то спроневірився б я поколінню синів Твоїх. І роздумував я, щоб пізнати оте, та трудне воно в очах моїх, аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив» (Псалом 72:13-17). Бог показав Асафу, що нечестиві загинули від жахів – такий був їхній кінець.
«Людям призначено вмерти один раз, потім же суд» (Євреям 9:27). Надійшов час і Григорія Івановича. Але як він умирав! Увесь дім здригався від його криків. Жахливо було перебувати біля нього. Три доби він безупинно кричав: «Тримайте мене! Я падаю у прірву! Попереду жахлива прірва! Увімкніть світло, там темрява, мені темно, мені страшно!»
Троє діб не вимикали світло у домі, ані вдень, ані вночі. Троє діб чули крики з його спальні: «Тримайте, тримайте, тримайте! Падаю, Падаю! Попереду темрява, мені страшно!» Він так і не покаявся, так і не навернувся до Бога. Так і пішов на суд Божий, на пекельні муки.
Після покаяння Бориса Йосиповича Гальперіна я зрозумів істину: Бог не проти покаяння безбожників, Він приймає їхню спокуту, але відпалі мають особливе майбутнє. Знав я одного чоловіка  нашої сестри в Господі, який у ті важкі, безбожні часи написав зречення, що опублікували в одній із запорізьких газет. Потім почав випивати, курити, а дружина продовжувала бути доброю християнкою. На пенсії він захворів на рак, присмирнішав.
Його відвідав наш диякон Віктор Іванович Фоменко. Він відвідував його часто, і цей відпалий за два тижні до смерти покаявся і так змінився, що стало зрозуміло: Господь його простив.
Знав ще одного, який був із сім’ї віруючих, мав дружину-християнку, певний час був керівником молоді, а потім відпав, забрав і дружину з церкви. Після цього захворів і смерть була вже за плечима. За кілька днів до неї я благав його покаятися, довго переконував, але він хитав головою, казав, що не бажає. Бере страх, що так і пішов без мира з Богом.
Бориса Йосиповича Гальперіна я одного разу запитав: «А яка доля тих людей, яких Ви відірвали від віри в Бога?» – «Жодної щасливої долі! – сказав він і заплакав. – Зі ста осіб понад двадцять покінчили життя самогубством, багато пропало за чаркою, майже в усіх розвалилися сім’ї…»
Маючи чималий досвід служіння в церкві, можу засвідчити: жодної щасливої долі у відпалих я не знаю. Але Бог дає їм час для покаяння. І сьогодні, закінчуючи ці роздуми, хочу нагадати слова одного вірша:
Коли у тебе з’явиться бажання, –
Залишив Божу путь, – вернутись в світ жадань,
То не забудь зайти до Нього на прощання,
І в очі Господа-Спасителя поглянь.
Ти розкажи Йому, як це чинив раніше, –
Про все, що духа тиснуло твого:
Чого ти не досяг і шкодував пізніше,
Й душа твоя ридала від того.
Ти помолись, і в мить оцю прощальну,
Мабуть, душа твоя цілком все осягне,
Чому ти є сумний в самотності печальній,
Чого тебе журба, немов іржа гризе.
Близьке й тісне з Ісусом спілкування
Всевишній Бог тобі дарує, певно, знов:
Поверне Він тобі на Нього уповання,
Святу і першу непорочну ту любов!
Дорогі друзі, не давайте дияволу сіяти сумніви про Бога! Міцно тримайтесь Ісуса Христа!

Автор: Леонід Петренко (Уривок з книги: “Нотатки пресвітера”)

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button