Як лячно нагло стати Богу не своїм,
І для святих чужим раптово стати –
Кому ти був коханим, рідним і кревним –
Не захотіли рук тобі уже подати.
Як лячно, мимо церкви ідучи,
Пізнать, що з домом цим ніщо тебе вже не єднає,
Як лячно вранці, сиротою встаючи,
Дізнатися, що Бог тобі уже не помагає.
Як лячно: Бог – не Друг, і вже не Пастир більше твій,
І будеш ти завжди в усьому нуждуватись,
Й коли брестимеш раптом у долині злій –
Не заспокоїть Він – ти будеш всіх і вся боятись.
Як лячно стати раптом Церкві не своїм,
Як лячно зі святими розминутись.
О, Господи, не дай, щоб став для Тебе я чужим,
Не дай, мій Бог, від Неба відвернутись!
Автор невідомий, переклад Михайла Назаренка
[sc name=”futerblock” ]
Підписуйтесь на нас
