Всі – вдома
Багато з картин Рембрандта на біблійні теми – автопортрети. «Селфі», як ми б назвали їх сьогодні. Великий голландець нагадує нам: не думайте, що священна історія – це всього лише там і тоді. Це – тут і зараз.
Так, на картині «Христос під час шторму на морі Галілейському» це художник дивиться прямо в очі глядачеві. Тримаючись однією рукою за снасті, а інший схопившись за голову, він як би запитує: доки ми будемо піддаватися паніці, знаючи при цьому, що з нами в човні – Син Божий?
Часом, як на «бенкеті Валтасара» автор бере участь у полотні побічно. Його дружина Саскія зображена в ролі цариці – дружини мерзотника, який був «зважений на вагах і знайдений дуже легким» (Даниїла 5:26).
Але на полотні «Воздвиження хреста» саме сам Рембрандт – центральна фігура в натовпі які підносять розіп’яте тіло Ісуса. Без будь-яких натяків і іносказань він, богослов кисті й світла, заявляє: це ми прибили Господа до цього ганебного хреста своїми гріхами!\
Автопортретами є й обидві картини Рембрандта за мотивами притчі про блудного сина. Перша з них – «Блудний син в таверні». На ній двадцятидев’ятирічний живописець насолоджується життям. Його очі оповиті хмільною поволокою, на обличчі застигла безтурботна усмішка. Однією рукою він здіймає келих вина, іншою обіймає жінку, яка сидить у нього на колінах. Однак дама ця – зовсім не блудниця. Вона одягнена досить пристойно і навіть підкреслено аристократично. Це – все та ж Саскія ван Ейленбюрх, дружина художника. Солодколюб розуміє: марнує він не своє, а її маєток. Але грифельна дошка на стіні нагадує: за все доведеться платити!
Знову Рембрандт звернеться до теми блудного сина через тридцять років, в самому кінці свого життя. Як завжди ключовий персонаж його картин – світло. Саме світло дозволяє зрозуміти, про кого ця картина. Блудний син на ній явно не головна дійова особа. Власне, обличчя його ми й не бачимо: він уткнувся ним в коліна батька, в ролі якого і зобразив себе старезний напівсліпий художник. Його оповиті екземою руки лежать на плечах повернутого подорожнього, частково покриваючи залишки зношених мережив його коміра – свідоцтва втраченого благополуччя. На обличчі батька – спокій і умиротворення. Він щасливий: нарешті всі – вдома! Нарешті всі – разом!
Читайте також:
«На небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, що не потребують покаяння», – вчив Христос (Луки 15: 7), служіння Якого було представництвом Отця на землі, Творця – у творенні. Тепер же, коли Господь поруч Божої правиці Отця на небесному троні, представниками Отця стали ми, Його Церква, Тіло Христове. Ми – постійна присутність Батька серед блудних дітей. Чому ж так часто замість батьківського щастя ми відчуваємо образу старшого брата з тієї ж притчі?