Ти плачеш часто уночі,
Коли здають від болю нерви,
І при зорі, як при свічі,
Що світить в небі, ти не вмерла,
Ти ще жива серед пітьми,
Серед холодних душ незрячих…
І довго так в мовчанні ми,
Бо що слова, коли ти плачеш?
Проймає дрож твої вусста,
А за вікном ще не видніє,
І не на мене – на Христа
Ти покладаєш всі надії,
Його ти пошепки зовеш…
А сльози котяться, як перли,
Ти плачеш – значить, ти живеш,
І лиш здали від болю нерви.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
[sc name=”futerblock” ]
