Ми втратили скарбів безцінних немало:
Хто сина, хто доньку, маленьке дитя,
Матусю чи тата… бабусі не стало…
Ми втратили все у війні за життя.
Ми втратили сім‘ї, наш світ й спілкування,
Будівлі, квартири, хати та міста.
Ми втратили храми й гарячі бажання,
Але ми не втратили в серці Христа.
Не втратили гідність та людське сумління
На поміч спішити, зігріти в біді.
Не втратили ми, лиш надбали терпіння
Чекати на вирок вовкам на суді.
Не втратили віри, (в скорботах —зміцніла),
Не втратили розум в катівнях журби.
Ми вдячні Творцю за Його до нас милість,
За хліба шматочок та ковшик води.
Ми вдячні безмірно за скарби нетлінні,
Які не украсти й не вбити повік.
Господь у безсиллі дав крила орлині,
З руїн нас підняв, Він є сили потік.
Ми вдячні, бо Бог у тривозі із нами
І Він через води глибинні несе.
Ми втратили все… Що ж… А скільки придбали?
Бо тільки в Ісусі є скарб над усе.
24 жовтня 2022
Телеграм автора: https://t.me/tatyanamoroz_poems
