Як відстоювати християнські цінності, не піддаючись спокусі політичної кон’юнктури
Богослов’я традиційно перебуває поза політикою, проте в наш час межі між ними дедалі частіше стираються. Не йдеться про політичне богослов’я, а про богослов’я з інкрустованою політичною пропагандою дегуманізуючої ідеології “русского мира”. Це ставить справжніх богословів перед складним вибором – як відстоювати християнські цінності, не піддаючись спокусі політичної кон’юнктури. Але чи є сьогодні в Росії справжні богослови, здатні протистояти пропагандистській міфологічній ідеології “русского мира”?
В епоху глобалізації й зіткнення цивілізацій російські “червоно-християнські мислителі”, переживаючи постімперський синдром, шукають шляхи зміцнення позицій своєї ідеологічної версії православ’я та навіть євангелікалізму на світовій арені. Проте надмірний акцент на геополітичних амбіціях підміняє богослов’я політичною ідеологією. Вони намагаються чіплятися різними способами в інтеграційних церковних та освітніх союзах, щоб зміцнити свій вплив у дусі ідеології “русского мира”, що “не все так однозначно” із Заходом та християнською цивілізацією, виправдовуючи агресію, знищення національної ідентичності іншого та вбивство інакодумця як божественну практику.
Однак, спираючись не на справжнє богослов’я (у фундаментальному значенні цього феномену), а на державну міфологію та популярну антизахідну риторику, вони підміняють реальне богослов’я політичними ілюзіями. Сьогодні очевидно, що публічна богословська дискусія в Росії фактично під забороною, навіть у класах богословських навчальних закладів. Церковних служителів лякає сама можливість, що хтось може відрізнятися у думках від кремлівської пропаганди та ідеології “русского мира”, та багатьох з них ображає сама думка про необхідність вчитися мислити незалежно від пропагандистських дискурсів, орієнтованих виключно на пропагандистське червоно-християнське розуміння феномену Царства Божого.
У системі духовної освіти також відчувається тиск кон’юнктурних міркувань. Традиційне налаштування на пошук істини підміняється пропагандою “правильних” поглядів. Замість критичного осмислення – догматизм, замість пошуку божественної та богословської істини – слідування пропагандистським і державним авторитетам. Навчання в духовних семінаріях проводиться згідно з “правильними” ідеями про “останній час”, “не все так однозначно”, необхідність захищати традиційні християнські цінності в пропагандистському визначенні, і російський народ, де б він не перебував, навіть шляхом агресії і вбивства. Студентів вчать або мовчати, або міфу, що Росія має “божественне месіанське покликання” об’єднати весь православний чи християнський світ під своїм началом, навіть за допомогою агресії, тортур і вбивств.
Отже, нав’язування політичної ідеології “русского мира” під виглядом євангельського чи православного богослов’я (що віддає червоним кольором богоборчого комунізму і атеїзму) веде до деградації духовної освіти в Росії. Справжнє богослов’я не може бути рупором політичних гасел чи світоглядних доктрин “русского мира”. Його покликання – служити духовному відродженню суспільства на основі євангельських христоцентричних, а не російських імперіалістичних етно-релігійних ідеалів. Для цього необхідний діалог між Церквою, суспільством і владою, від якого богословська спільнота в Росії практично відмовилася.
Читайте також:
Замість підготовки незалежно мислячих богословів, здатних шукати істину і вести діалог, семінарії готуватимуть дедалі більше людей, більш слухняних як провідників чи мовчунів щодо державної комуністично-християнської дегуманізуючої пропаганди, що руйнує єдність Тіла Христового. Це руйнує і саму місіонерську природу християнської спільноти в Росії, яка покликана кидати виклик дегуманізуючим ідеологіям, в тому числі “русскому миру”, а не пристосовуватися під них і служити їх провідниками у своїй країні та поза її межами, включно з окупованими територіями суверенних країн – України, Грузії, Молдови…