Для життя

Смерть, яка пройшла повз…

До півночі залишалося кілька хвилин. Ізраїльтяни, взуті й підперезані, з палицями в руках, були готові вирушити в далеку дорогу. Кожна сім’я зібралася у своєму будинку навколо незвичайної трапези. Був спечений на вогні й в повному мовчанні поспішно з’їдений агнець з приготованим заздалегідь прісним хлібом і гіркими травами. Глави сімейств окропили кров’ю агнця косяки дверей, тепер щільно закритих. Ніхто не вимовляв жодного слова. Зловісна тиша нависла над країною їхнього рабства. Невимовний жах огорнув серця. Останні миті відокремлювали безліч непокірних від суду Божого. Батьки й матері міцно стискали в обіймах своїх дорогих первістків, боячись хоч на мить випустити їх з рук. «Що буде зі мною?» – думав кожен, народжений в сім’ї першим.

І ось, опівночі, ангел Губитель відвідав єгипетську землю. Несамовиті крики й голосіння наповнили повітря. Понесли покарання всі: від раба до фараона. Були вражені первородні діти гордих і повсталих проти Бога єгиптян.

Але ні до однієї оселі синів Ізраїлевих не наблизився ангел смерті. Кров – знак захисту Спасителя – була на дверях, і губитель не ввійшов до них.

Цю історію ми дізнаємося зі сторінок Святого Письма, вперше зустрічаючи тут слово «пасха», що означає «обійти», «пройти повз».

Великодній агнець, кров якого була знаком для ангела смерті, став особливою жертвою, принесеною євреями в ту страшну ніч. Кожен первісток добре розумів, що маленьке ягня, відокремлене від стада, без пороку і будь-якої вади, вмирало замість нього. Сім’ї покірно схиляли голови перед Богом. Смерть обійшла будинки віруючих стороною. У Божому народі з покоління в покоління батьки передавали дітям цю дивовижну історію визволення, вказуючи на Того, Кого символізував жертовне ягня.

«Пасха наша, Христос, у жертву принесений за нас» (1 Коринтян 5: 7), – говорить апостол Павло.
«Ось Агнець Божий!» – вигукує Іван Хреститель, який побачив Ісуса, що йшов до нього. (Івана 1:36).
«Пасха» – це мимо пройшов губитель, це порятунок, який належить віруючим в Сина Божого.

Ісус –  великий Первосвященник – бажає окропити Своєю кров’ю одвірки дверей наших сердець. Він жадає, щоб в кожному будинку, як і тоді, тисячі років тому, з благоговінням і трепетом була прийнята Його викупна жертва. Згубник повинен пройти повз! Смерть переможена! Кожна людина має право на життя – право, подароване йому Богом.

Небесний Батько бажає подарувати Своїм дорогим дітям свободу. Для нас, рабів гріха, народжених в полоні цього світу, прокладений шлях в обітовану країну – вічне Царство любові й щастя. Все готово! Жертва принесена, свята кров пролита за людину. «Прийміть!» – вигукують небесні посланці. «Окропіть серця …» – просять вони людей. «… віруй в Господа Ісуса Христа, і спасешся ти й твій дім», – написано в Біблії (Дії 16:31). Тільки віруй і будеш врятований!

Єврейський народ повірив, що в ту темну ніч ангел-губитель не понесе з собою життя їхніх дітей, якщо вони виконають повеління Господні. З покорою був приготований великодній агнець і помазані його кров’ю дверні косяки. Віра була виражена справами. Віруй – значить слухайся того, що говорить Бог.

Сьогодні через Своє Слово Владика Всесвіту звертається до кожного хто живе на Землі: «Готуйте дорогу для Господа, рівняйте в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому». Творець бажає вирівняти кривизни наших життів, висвітлити найпотаємніші куточки наших сердець. «Ви були колись темрявою, тепер же – світло в Господі, поводьтеся, як діти світла» (Ефесян 5: 8), – звертається до нас Святе Слово. «Отже, відкиньмо вчинки темряви …» (Римлян 13:12). «Діти світла» – так називає Ісус віруючих в Нього. «Що спільного у світла з темрявою?» (2 Коринтян 6:14).

Чи відчуваємо ми себе особливими, іншими, «не від світу цього»? Чи шукаємо ми чистоти й праведності, яку бажає подарувати Ісус. Чи готові ми розлучитися з гріхами, пожертвувати своїми улюбленими ідолами заради Царства Небесного? Чи хочемо ми виконати ясні веління, які звучать в Слові Божому? «О, людино Було тобі виявлено, що – добро і чого вимагає від тебе Господь: діяти справедливо, любити справи милосердя і з Богом ходити сумирно твоїм» (Михей 6: 8). «… Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю: це є перша і найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: Люби ближнього твого, як самого себе» (Матвія 22: 37-39). Чи любимо ми нашого Господа? Чи сидить Небесний Цар на троні нашого серця? Чи є Ісус нашим Богом, якому ми насправді поклоняємося? Чи поклоніння належить комусь або чомусь іншому? Чи поступаємо ми, як заповідав Господь, з нашим ближнім? Ставлю ці питання собі кожен день. «Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!» (Псалом 138: 23,24).

«Христос воскрес! Воістину воскрес!», – вітаємо один одного в чудовий весняний день. Прокидається природа, що знаменує Воскресіння, вторить радісним вигукам людей, які поспішають дотриматися традиції й привітати один одного зі світлим святом Пасхи.

Невидимий Бог простягає руки до кожного: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас». (Матвія 11:28) Але як багато з живучих на землі усвідомлюють реальність того, що відбувається в духовному світі? Хто здатний очима віри бачити ангелів, радісних від того, що так часто в цей день вимовляється ім’я їх неперевершеного Повелителя? Хто відчуває небесну радість невидимих ​​слуг і відчуває, як ніжно торкається серця Святий Дух, захоплюючи до Господа людську душу?

Чи не залишимо одиноким серце люблячого Господа! Нехай слова «Христос воскрес!» глибоко відгукнуться в наших душах. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16). Ісус помер і воскрес для того, щоб ми могли вічно жити і славити дорогого Спасителя. Той, Хто є воскресіння і життя, жадає відкрити нам глибину Своїй безмежній любові. Ісус віддав Себе нам. Віддамо ж і ми Йому у відповідь наші серця, присвятимо думки, справи і почуття! Він цього вартий!

Що таке люлбюКнига Анастасії Морозової «Що таке “люблю”?» із серії «Розповіді для дітей про головне» допоможе дитинi отримати вiдповiдь на важливе запитання «Що означає любити?». Юний читач разом із головною героїнею книги потрапить до всесвітньої школи Любові, познайомиться з двома близнюками Даймені і Натобі, здійснить незабутню подорож до країни прекрасної Цариці… Рекомендована для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Українська мова, переклад Вікторії Ярош. Кольорові ілюстрації. Тверда обкладинка, крейдований папір, 80 сторінок.

Замовити
Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анастасія Морозова

Автор дитячих християнських книг, організатор волонтерської видавничої групи "Затишний Дім", мама двох чудових дівчаток. На цей час проживає в Києві.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button