Кров як право на землю? Християнська відповідь на імперську логіку війни

Ще одна небезпечна ідея, яку доводилося чути (навіть з вуст «представника» Білого дому): «Росіяни воювали та вмирали за українську землю. Тому тепер вона повинна належати Росії».
Це — спотворення історії й справедливості, яке, якби стало принципом, легітимізувало б завоювання і агресію в усьому світі.
Якщо територіальна приналежність визначається через «пролиту кров» — завдяки воєнному завоюванню й жертві — тоді карта світу мала б безперервно змінюватися, перекроюватися після кожної війни. Уявіть лише наслідки такої логіки:
Іспанія мала б претендувати на Мексику і більшість Латинської Америки, бо там воювали і вмирали іспанські конкістадори.
Монголія могла б заявити про права на величезні простори Азії та Східної Європи, завойовані військами Чингізхана.
Туреччина повинна була б відновити контроль над Балканами, Грецією і частиною Близького Сходу, бо там загинули османські солдати.
Британія мала б право повернути собі всі колишні колонії, де загинули британські військові.
Якщо слідувати цій логіці, тоді найбільше право на територію Північної Америки мають корінні народи, які втратили незліченну кількість життів, захищаючи свою землю від європейських колонізаторів.
Але вся лицемірність такої позиції проявляється тоді, коли цей принцип застосовують вибірково. Прихильники ідеї, що російська жертва дає право на українську землю, чомусь ніколи не виступають за повернення земель тим, хто захищався від російської імперської експансії: чеченцям, черкесам, кримським татарам і багатьом іншим народам, які втратили свою землю і життя в боротьбі проти Росії.
Ця ідея також зручно ігнорує українську кров, пролиту в захисті тих самих територій від російської окупації. Якщо жертва справді створює право на землю, то українці, які заплатили величезну ціну — як у минулому, так і в теперішній повномасштабній війні — лише укріплюють своє право на ці землі, а не втрачають його.
Аргумент «земля, здобута кров’ю» прямо суперечить християнському вченню про справедливість, мир і гідність кожної людини. Христос відкинув владу, здобуту насильством, сказавши: «Усі, хто візьме меча, від меча і загине» (Матвія 26:52). Його Царство встановлюється не через військові завоювання, анексії чи окупації, а через справедливість, милість і мир.
Філософія «сила — це право» не має нічого спільного з християнською справедливістю. Це — ідолопоклонство перед політичною владою, незалежно від держави. І це — пряма протилежність Євангелію, яке кличе нас не на поклоніння імперіям, а до захисту слабких і утвердження миру зі справедливістю.
Читайте також:







