Події, які відбуваються в нашій державі останніх півроку, нікого не можуть залишати байдужим. Не встигли загоїтись рани від трагічного Майдану, як нова біда завітала в нашу хату. Біль, невгамовний смуток, розпач, ненависть і вбивство стали нашою буденністю. Хлопці, які втратили бойових побратимів, батьки, які втратили своїх дітей, дружини, які оплакують своїх чоловіків, діти, які залишилися сиротами, сповнені відчуттями гніву, розпачу і ненависті… Дедалі гучніше лунають голоси: «Не простимо!» Непрощення – великий тягар. Хлопці кажуть, що розуміють це, але з почуттями вдіяти нічого не можуть.
На фоні складних подій почали лунати голоси владних мужів, які, розподіляючи крісла між «своїми і чужими», заговорили про прощення «тушок», зрадників та перебіжчиків, аргументуючи це тим, що в складний момент ті голосували «правильно».
Що люди розуміють під словом «прощення»? Виглядає так, що ми заплуталися між двома крайнощами
1. Нічого нікому не прощати і мстити до кінця.
2. Простити все і забути.
Обидві позиції не є християнськими та нічого спільного не мають із тим, що вчив стосовно прощення Христос. Перша позиція виглядає патріотичніше, друга – духовніше. Але обидві – небіблійні.
Якщо розглядати Біблію загалом та вчення Ісуса Христа, яке Він виклав у Своїй Нагірній проповіді, то виглядає так, що проблему прощення (а разом з тим і любові до ворогів, непротивлення злу тощо) можна розкласти на дві площини: суспільну та особисту.
«Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому…» (Мат. 5:38-39).
«Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мат. 5:43-44).
У багатьох виникає хибне враження, що Ісус Христос відмінив заповідь «Око за око» і дав якесь нове рішення проблеми. Але це невірно. Заповідь «Око за око» – це конституційна норма Тори (автором якої є не Мойсей, а Триєдиний Бог: Отець, Син та Дух Святий). Око за око – це найдосконаліша, найсправедливіша та найчесніша заповідь Кримінального Кодексу Бога. Якби українське правосуддя дотримувалося цієї заповіді, то ніколи б не було Врадіївки, справи Павліченків, ситуації Ніни Москаленко та іншого. Справедлива демократична держава повинна основуватися на цій заповіді, яка за певний злочин дає чесне і відповідне покарання. Не більше і не менше.
Яким чином здійснюється правосуддя на землі, згідно Божої волі? Блискавкою з неба чи епідемією чуми? Як виняток, то і таке можливе. Але, як правило, Бог судить людей на землі через справедливий суд і, відповідно, чесних суддів.
«І наказав я того часу вашим суддям, говорячи: Вислуховуйте суперечки між вашими братами, і розсуджуйте справедливо між чоловіком та між братом його, та між приходьком його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого вислухаєте, не будете боятися обличчя людини, бо суд – Божий він!» (Повт. Зак. 1:16-17).
Чи міг Христос виступати проти Своєї ж заповіді і Божої справедливості? Не міг. Але чому Його слова про «око за око» та «непротивлення злу» виглядають ніби протиріччя? Бо ми плутаємо суспільну та особисту площини. В Нагірній проповіді Ісус Христос не говорив про суспільні речі. Навпаки, Він закликав нас не плутати суспільне з особистим. Коли ми мстимося, то намагаємося перебирати на себе роль судді. А суд – це задача держави. Наша задача – будівництво стосунків.
Якщо когось образили, то можна вчинити двома способами: або простити, або звернутися до судді (маємо на увазі і правоохоронців, і прокуратуру, і суд). Якщо це не просто образа, а злочин, то суд (справа, розслідування, арешт тощо) буде автоматичним, а ми для себе особисто будемо вирішувати: простити чи ні. І вибравши непрощення, повинні чітко усвідомлювати, що тоді ніколи не зможемо помолитися молитвою «Отче наш» і розраховувати на Божу милість
В свою чергу, на суспільному рівні прощення – це певний виняток з правил. Він може бути в крайньому випадку, коли винний повністю розкаявся і ділами довів свою переміну. Окрім того, на нього накладаються певні обмеження. Наприклад, він не зможе зайняти попереднє положення чи якісь привілеї. Це є Божим мірилом справедливості. То чи повинні ми простити «Беркут», регіоналів, снайперів, депутатів-перебіжчиків, сепаратистів, терористів, Путіна? Так, повинні. А чи повинні їх повністю реабілітувати, повернути посади, сформувати з них нові спецпідрозділи чи фракції? В жодному разі! Підозрювані повинні бути під чесним слідством (неполітичним), а винні — суворо покарані згідно з буквою Закону.
Особисто ми можемо (і навіть зобов’язані) простити вчинене нам зло, як би тяжко це не було. Але на соціальному, державному рівні ми повинні вимагати суворої справедливості. В такому контексті фраза «Віддати на суд Божий» означає довірити справедливу помсту законним справедливим суддям.
Але знову виникає питання: що робити, коли суд корумпований, а влада злочинна?
Така ситуація схожа на дисциплінування дітей. Спочатку ми говоримо, повторюємо, просимо. Потім говоримо суворіше, строгіше. Далі йдуть певні «санкції»: обмежуємо солодке, забороняємо соціальні мережі, не відпускаємо до друзів. Крайня міра — тривале дисциплінарне або короткочасне фізичне покарання (кожен з батьків вибирає сам).
Стосовно держави і представників влади ми можемо вчиняти те ж саме. Будь-який жорсткий насильницький вплив ми повинні відкладати якомога далі в часі і добиватися всього мирно, наскільки це можливо. Але коли неможливо, то тоді маємо Боже право покласти власне життя за відстоювання справедливості і миру. Головне – робити це не заради власних егоїстичних інтересів, а ради виборювання Божих принципів для існування суспільства.
Коли ми цілісно сприймаємо Боже Слово – Біблію, і не вириваємо з нього те, що нам подобається, тоді розуміємо повну Божу картину нашого життя. Розуміємо, яке місце в ньому займає прощення і справедливість. Варто пам’ятати, що через три роки після Нагірної проповіді, Христос добровільно став жертвою системи, яка наплювала на заповідь «Око за око» і несправедливо Його засудила. І хоча Син Божий пішов на це, бо так було Йому передбачено, Він теж виявляв протест проти гріховної системи, перевертаючи столи валютчикам у храмі, критикуючи законного царя Ірода та всю релігійну еліту, бойкотуючи своїм мовчанням суд і, головне, віддавши Своє життя за друзів Своїх.
Сергій Шараєвський
