Одна з найгірших картин – це коли батьки ображаються на своїх дітей, постійно вказують їм, які вони неправильні й дивуються, звідки вони такі взялись. Немає більшої сліпоти й святенництва, ніж це. Друзі, будьмо чесні: ваші діти – це ви самі, ваше відображення, тому ображайтеся на себе, а не на них, зверніть увагу на свої недоліки й подумайте краще, що з вами не так. Ваші діти не впали з неба, їх не підкинули вам чужі люди, вони народились від вас, – це ваше дзеркало. Не треба вдавати, що ви ангели й жалітися в душі на своїх дітей. Жалійтеся на себе. А дітей любіть.
Кажуть, Давид був далеко не найкращим батьком. І це є правда. Адже він не вберіг свого власного сина Авесалома, який повстав проти нього, хотів убити його і заволодіти його царством. Але після всього, що цей горе-син йому накоїв, Давид не проклинає його, а гірко оплакує. І оплакує не себе, мовляв, як сильно він постраждав, а сина, якого втратив. Коли Авесалом загинув і Давидові принесли радісну звістку про його смерть, він не зрадів, а почав гірко голосити. Так, що аж начальник війська докорив йому за це:
«Сьогодні покрив ти соромом обличчя усіх твоїх слуг, що спасли нині життя твоє, твоїх синів, твоїх дочок, твоїх жінок і твоїх наложниць, бо ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти бо сьогодні показав, що воєводи й слуги у тебе ніщо; бо тепер я знаю, що як би Авесалом був живий, а всі ми сьогодні вмерли, ти був би нині задоволений. Ото вставай тепер, вийди та й промов приязно до твоїх слуг, бо, клянусь Господом, коли ти не вийдеш, цієї ж ночі ніхто не зостанеться з тобою. А це буде гірше тобі за все лихо, що спало на тебе від твоєї молодости». (ІІ Сам.19:6-8)
Так, Давид був поганим батьком, але з іншого боку він є хорошим прикладом для нас. Бо жалів не себе, а сина. Бо любив не себе, а сина. Бо не робив із себе ангела, а був людиною. Був грішником, але грішником чесним, а не лицемірним святенником. Він знав, що Авесалом − це його син і що сам він нічим не кращий за нього.
