Життя – це не прогулянка. Життя – це боротьба. Запекла і важка. Боротьба із самим собою. Щоденна, безперервна, непримиренна. Перемога над собою? Можна, звісно, плисти за течією, піддаючись своїм природним бажанням, але так робить тільки дохла риба. Переможцем є тільки той, хто перемагає себе. Тільки долаючи природу, ми здобуваємо її. І навпаки, піддаючись їй, ми втрачаємо свою природу.
Ось, наприклад, соціологічні дослідження говорять про те, що серед загальної маси людей є певний відсоток тих, кого не задовольняє моногамний гетеросексуальний шлюб. Вони схильні до полігамних чи гомосексуальних форм співжиття. Також є люди, яких не задовольняє один сексуальний партнер на все життя і вони створюють форми співжиття з кількома партнерами. Чи повинні ми в цій ситуації прислу́хатись до того, чого, здавалось би, навчає нас сама природа? Чи все-таки ми повинні радше перемагати її? Християнський підхід дуже простий: моногамний гетеросексуальний шлюб, себто шлюб між чоловіком і жінкою, до того ж нерозривний, є не просто природним, він є надприродним, тому що відображує союз Божої вірності з Його народом.
Читайте також:
Інакше кажучи, існують природні схильності, які ми можемо спостерігати, але також існують Божі історії, які ми можемо чути. Тож кого нам слухати: наші природні схильності, чи Божі історії? Як я вже казав, християнська відповідь дуже проста: ми обираємо Божі історії, які часто спонукають нас до боротьби з природою. І коли ми робимо так, ми не втрачаємо свою природу; навпаки, якраз тоді ми її здобуваємо. Як говорили схоласти: благодать не знищує природу, вона її підносить.
[sc name=”futerblock” ]
