Інтерв'ю

«Педагогіку потрібно повернути в біблійне русло та навчати дітей Слову Божому» – кандидат педагогічних наук та пастор

Друзі, рекомендуємо прочитати інтервю з Вячеславом Кузьмичем – кандидатом педагогічних наук та пастором церкви про важливість реформування педагогіки. 

«Педагогіку потрібно повернути в біблійне русло та навчати дітей Слову Божому» – кандидат педагогічних наук та пастор

Які виклики стоять перед сучасною педагогікою?

Поєднання теорії та практики – найбільший виклик. Наразі те, що написано в енциклопедіях і підручниках – кардинально відрізняється від реальності. Все має декларативний характер. В сучасних умовах студенти мають не просто отримати знання, але потрібно їх навчити вчитися і втілювати знання у своє життя.

Недосконалість сучасної педагогіки полягає в тому, що студент навчається не для себе, а для когось. Сьогодні він навчається для викладача, бо завтра буде складати йому іспит.

Та коли студент отримає відповідну оцінку, – виходить за стіни навчального закладу, «обтрушує» із себе всю науку, яку почув за весь період навчання, та живе за принципами й правилами, які пропонує цей світ. Тобто педагогічна система побудована таким чином, що навчання відбувається заради когось, але не для себе.

Читайте також:

Чим сучасна педагогіка в Україні відрізняється від того, що було 100 років тому? Які перспективи?

Змінилися й випробовуються нові форми й методи викладання; комп’ютеризація та доба гаджетів заполонили простір, і, можливо, це стало бар’єром між студентом і викладачем. Перспективи невтішні: настала ера формалізму та віртуальності.

Прогрес полягає в наступному: 100 років тому не було ксероксів, принтерів, Інтернету. Раніше студенти проводили багато часу в бібліотеках, конспектували важливе, мали більш тісний зв’язок з викладачами та один з одним через спілкування. Однак, на мою думку, сучасних студентів потрібно більше соціалізувати, знання втілювати в життя, вчити бути творчою людиною.

За цей період багато втрачено: повага до старшого покоління, зв’язок між поколіннями; руйнується інститут сім’ї, зникає трепетне і серйозне ставлення до шлюбу як до превеликого таїнства й акту відповідальності – на зміну йому прийшла легковажність, мало уваги приділяється підготовці молодого покоління до батьківства. Іншими словами сім’я опинилася в кризовій ситуації.

Відсутність духовного виховання в суспільстві викликали зростання злочинності, наркоманії, алкоголізму, психічних захворювань, що негативно відбилося на стані дітей та молоді в країні. Все це розширило джерела дитячої аморальності та неблагополуччя, яке проявилося у збільшенні соціального злочинства.

Проблема сучасної педагогічної науки швидко сприяла розвитку загальної духовної кризи в Україні. З руйнуванням комуністичної системи виховання мало бути скасованим, і це було завданням освіти. Цей вплив на Україну чинила Російська Федерація з політичних міркувань. Потрібно було припинити виховання любові у молодого покоління до своєї країни, що має важливе значення у вихованні. Головна причина цього полягає у втраті спільної з РФ політичної та духовної мети.

Додатковим фактором, що збільшує асоціальність життєвих орієнтацій дітей, стала позиція школи, де педагогічні колективи послідовно дистанціювалися від реального розв’язання життєвих проблем підростаючого покоління. Школа перетворилася на місце тільки передачі знань учителя учням, при цьому: «якщо хочеш – бери, а ні – то твоє право». До того ж була зруйнована система позакласного виховання, а також інфраструктура соціалізації та суспільного виховання дітей без формування нової ефективної структури.

В цей час держава на відродження духовності витрачає величезні кошти, створюються все нові й нові державні, громадські організації та фонди, покликані допомогти розвивати духовність. Але питання не вирішуються в повному обсязі. Державна система побудована за принципом «лікування симптомів», – а це не тільки не розв’язує проблеми, а заганяє у глухий кут.

Основний корінь проблем – це моральна деградація сучасного суспільства, що виникла в результаті духовного нігілізму. У батьків відсутня віра в Бога і відповідальність перед Ним за власних дітей, що своєю чергою і головним чином руйнує сім’ю – фундамент будь-якого цивілізованого суспільства. Решта соціально-економічних проблем тільки сприяють і посилюють ці процеси.

Ви виконуєте обов’язки пастора Церкви, однак вирішили отримати науковий ступінь. Що Вас до цього спонукало?

До вступу в університет я довго вивчав Слово Боже і закінчив Біблійну семінарію. Потім вступив на психолого-педагогічний факультет Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка та отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Соціальна педагогіка» та здобув кваліфікацію бакалавра – соціальний педагог. Далі продовжив навчання в тому ж університеті й отримав повну вищу освіту.

Після цього завідувачка кафедри запропонувала продовжити навчання в магістратурі. На моє питання: «Чому Ви мені пропонуєте продовжити навчання?», вона відповіла: «Нам потрібні люди, які вміють не тільки все вивчати з підручника, а такі, як Ви. Ви бачите недосконалість сучасної педагогіки, багато з чим не погоджуєтесь, пропонуєте свої нові підходи до навчально-виховного процесу. Ви маєте власну філософську позицію і вмієте її відстоювати. Це дуже важливо для педагога».

Згодом я закінчив магістратуру, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Соціальна педагогіка» та здобув кваліфікацію викладача соціальної педагогіки. Під час навчання дійшов висновку, що навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах перетворили на бізнес-структуру, де студенти не навчаються, а платять гроші й стоять в чергу за дипломами. У мене виникало запитання: яким буде результат, якщо саме таким чином навчатиметься молоде покоління? Від думки, що наша країна стала на шлях самознищення, мене огортає страх.

Пригадується один випадок перед державним іспитом, який трапився під час мого навчання в магістратурі. Після прочитання лекції професор, за підручниками якої ми навчалися, звернулася до аудиторії: «Чи є у вас запитання стосовно даного матеріалу?». Я піднявся і впродовж 20 хвилин висловлював свою позицію: про недосконалість сучасної педагогіки, підміну понять та про те, що нам намагаються нав’язати радянську педагогіку, яка не працює і не приносить користі; що ми є незалежна держава і нам потрібно забути про комуністичне виховання. Після моєї промови професор подякувала мені за критику і моє бачення та пішла до декана факультету, щоб та звернула свою увагу на мене, мої переконання і погляди щодо навчально-виховного процесу.

За весь період навчання я побачив, що багатьом викладачам бракує знання Слова Божого, а також не всі мають біблійне уявлення про духовність і духовне виховання. Це стало наслідком комуністичного режиму, який виховав чотири покоління в дусі атеїзму. В педагогіці комуністи зробили підміну понять «духовність», «відродження» та «гармонія». Тому, попри те, що Україна є незалежною державою, викладачі старшого покоління намагаються нав’язати молодому поколінню те, чому їх навчили в дусі атеїзму.

У мене було багато особистих зустрічей із викладачами. Під час наших розмов намагався переконати, що педагогіку потрібно повернути в біблійне русло та навчати дітей Слову Божому. Неодноразово наголошував на тому, що багато видатних українських філософів і педагогів знали й вивчали Слово Боже, були відродженими особистостями та втілювали у життя суспільства християнські цінності. Намагався довести, що українську педагогіку потрібно докорінно змінювати. Викладачі з різними науковими ступенями погоджувалися зі мною, стверджуючи, що потрібні зміни, але як їх запровадити, мало хто розуміє. В ході особистих розмов неодноразово чув, що деякі викладачі – кандидати й доктори наук – ніколи не читали Біблії та не ставляться до неї, як до Слова Божого.

Потім мені запропонували здобувати науковий ступінь кандидата педагогічних наук. Пам’ятаю, як під час моєї виробничої практики мені довелося читати лекцію про сім’ю студентам-бакалаврам. Я запропонував студентам видрукований матеріал, розроблений відповідно до вимог університетської Програми предмету та необхідний для підготовки до іспиту. А сам викладав матеріал, побудований на основі Слова Божого. Переконаний, що такого студенти в більшості своїй не почули б від когось іншого у цьому закладі.

Після завершення викладу матеріалу один студент піднявся і сказав мені такі слова: «В’ячеслав Кузьмович, я 4 роки навчаюся в університеті. У мене багато запитань, на які я не можу знайти відповіді. Я думав, що до кінця навчання в університеті отримаю відповіді на всі життєво-важливі питання, але на жаль, я так їх і не отримав.

Я думав, що після закінчення університету піду ще навчатися в православну семінарію, може там я й отримаю відповіді на свої запитання. Але під час вашої лекції я отримав всі відповіді на всі мої питання. Саме ви за одну годину розкрили проблему повністю, підняли її на поверхню і показали наслідки. Тепер я не піду в православну семінарію, а хотів би з вами поспілкуватися».

Після тієї лекції в кінці дня мене запросила до розмови завідувачка кафедри й запитала, що це за таку лекцію я прочитав студентам? «Щось не сподобалось студентам?» – запитав у неї. На що вона мені відповіла: «Навпаки, студенти вашу лекцію обговорювали всю велику перерву і всю мою пару. Я не пам’ятаю, щоб хтось із викладачів міг так зацікавити студентів обговорювати його лекцію». Саме після цього я зрозумів, що в педагогіці потрібні реформи, а саме: повернути студентську молодь до живого Божого Слова, яке здатне змінювати людину, зробити її такою, як це задумав Бог.

Ви викладали в університеті курси по сімейному вихованню дітей. Яка реакція була ваших студентів, майбутніх педагогів? Адже зараз пропонується вільна любов.

Перше моє питання до студентів: «Хто мріє про щасливу сім’ю?». 100% підняли руку. Далі їм достатньо було почути статистику в Україні про розлучення, дізнатися про основні причини розлучень, скільки дітей виховується в неповних сім’ях, до яких наслідків приводить виховання дитини однією мамою чи бабусею. Саме цим я привертав увагу студентів. Далі мною була запропонована Біблійна модель створення сім’ї, яка викликала неабиякий інтерес у студентів. Після цього я зрозумів, як наше суспільство далеко відійшло від стандартів створення сім’ї, запропонованих Богом. Також не оминув тему, яка дуже цікавить молодь – це секс.

Вказав на головну життєву помилку всіх розлучених, а також на те, хто вкрав вінець щастя у подружньому житті. Нагадав, що кожна людина з дитинства має уявлення про щасливе сімейне життя. Але в більшості випадків, у відвертій розмові, люди зізнаються, що мрії залишилися нездійсненими, а кохання, про яке довго мріяли, – не прийшло. Чому бажане не стало дійсним?

Звертав увагу студентів на заповідь, через яку Бог застерігав людство: «Не чини перелюбу». Як за порушення цієї заповіді й за подружню зраду Бог карав тим, що позбавляв обох життя. Якщо донька вступила в сексуальні стосунки з будь-яким чоловіком, при цьому вона не була одружена і про це стало відомо, то таку доньку і того чоловіка мали право позбавити життя, для того, щоб інші цього не робили. Чому Бог так строго застерігав від такого гріха? Чи змінив Бог сьогодні Свої погляди у цьому питанні? Що ж трапилося, що наша молодь стала такою сексуально розбещеною? Колись такий гріх строго засуджувався суспільством, а зараз серед молоді не поважають юнака чи дівчину, хто береже своє тіло від гріха сексуального розбещення.

Нагадав, що через помилковий острах нескромності про цнотливість в усі роки злочинно мовчать: у родині – батьки, а в Церкві – наставники. Але, мабуть, більше нескромності в тім, що людство забуло про те, що є всевидюче око Боже і Його веління щодо цього питання, у той час, як диявол занадто активний саме в цій сфері. Він проникає зі своєю мерзенною їжею в серця молодих людей і там дається йому стіл, від чого він затримується надовго, а в деяких випадках залишається і зовсім губить душі, позбавляє щасливого сімейного життя і кохання в шлюбі.

Більшість молодих людей, будучи представлені самі собі, не змогли правильно судити про питання цнотливості, і лише деякі з них знаходили правильні відповіді й виходили з цих утруднень завдяки посиленим молитвам до Господа і рад досвідчених, серйозно мислячих вірних дітей Божих. Багато хто ж, не знайшовши вірної поради з цих питань без наставлянь, впадали в різні пороки.

Недолік цнотливості позбавляє не тільки щастя в подружньому житті, земних благ, але і неба. За довгі роки відступу Церкви від щирого Божого вчення з’явилося багато сумнівних шлюбів, які з часом розпалися: на серцеву прихильність однієї сторони не знаходилося відповідної вірності й прихильності з іншої, а бажане, очікуване й уявлюване щастя залишалося недосягнутим. Замість спокою, єдності й радості свого маленького вогнища, виходило розбите життєве щастя обманутих надій, таємні гарячі сльози, а часом і відкритий розлад, суперечка, важке горе і глибоке переживання.

Такі нечисті шлюби повалили багатьох молодих людей у темницю болісного каяття і докору. А скільки подружніх пар розійшлося. Статистика жахаюча: на 100% подружніх пар, що зареєстрували шлюбний союз протягом року, 86% у наступні 2 роки розлучаються. А ті 86%, які розлучилися, повторно вступивши в шлюб, з них 65% знову розлучаються у наступні 2 роки. Це намір диявола, щоб вбити святі Божі справи на землі й зашкодити людству насолоджуватися благословенням від Бога в подружньому житті.

На жаль, багато молодих людей у цьому світі витиснули Бога зі свого життя і питання шлюбу воліють вирішувати самі без благословення Бога. Вінчання в православній церкві не приносить бажаних результатів у молоду родину. Після вінчання через рік йдуть із сумом на розлучення. Що трапилося, де загублений вінець щасливого шлюбу? Бог у цьому питанні бажає допомогти всім людям, Він хоче ввійти у життя з дозволу людини й навчити усіх, як знайти щастя в житті та у шлюбі. Більше підпадає під цю небезпеку та молодь, що не читає Слова Божого, неосвічені духовно, піддаються всяким звабам і помилкам.

У шлюбі, де зірвана діадема безвинності, перш ніж благословить їхній шлюб Бог: хто ж винний у наслідках великого горя, коли троє дітей кинуті батьком і донині переносять безліч нещасть? Це таємний, невисповіданий в Церкві гріх, виношений зіпсованою совістю засміченого серця, став очевидним для усіх, тому що немає нічого таємного.

Гріх сексуальних стосунків до шлюбу породив прокляття у шлюбі, тому що таких судить Бог. Не меншою гіркотою наповнені й ті шлюби, яким передувала таємна дружба. Як багато молодих людей допускали це у своїй юності за порадою людей, що духовно неосвічені, нібито для того, щоб довідатися характер один одного до благословення в Церкві й майбутнім благоустроєм прикривали дійсний гріх.

Ніколи ще життєве благополуччя не будувалося на гріху! Факти говорять про це. Усі, хто потрапляв на цю стежку і не зберігав себе в боротьбі від гріха (сексуальної розбещеності), були покарані в шлюбному житті.

Так дружба, заснована не по Слову Бога, будить темпераменту розгнузданість і дозволяє зривати з душі небесну чистоту совісті. І хоча це часто приховано від очей батьків і Церкви, але тим не заспокоюється серце молодої душі. Не дотримуючись цього закону моральності, захоплюючись гріхом, позбавляючись внутрішнього спілкування з Господом через молитву, деякі зовсім залишають Бога і Церкву, як щось, що заважає їм грішити й заборону догоджати плоті.

Отже, дуже розумно стримувати й приборкувати усякі вимоги своєї плоті й бути цнотливим, зберігати себе чистим і тікати від юнацьких похотей. Варто вступати в боротьбу з похотями у надії на перемогу, треба не йти від них повільно й оглядаючись, А СТРІМКО ТІКАТИ й ні за яких обставин не торкатися до них. Юнацькі похоті – це такий вид гріха, від якого врятуватися можна тільки втечею. І буде щасливий той, хто навчився тікати від низьких бажань своєї плоті, прибігаючи до Бога для міркування над Його Словом. Якщо це вашій плоті буде здаватися тягарем молодості, то скажіть їй, що ціна перемоги велика, що це варто боротьби й, що ніяка чеснота не нагороджується так, як непорочність і цнотливість. Хто любить Бога, тому буде дана перемога над гріхом. Ніщо так благотворно не впливає на фізичний і розумовий розвиток людини, як моральний закон.

Дивлячись на страждання розлучених, я вжахаюся, і хочеться голосно крикнути про це з любові до інших, з метою застереження. Ви ж, перевіряючи себе, будьте обережні. Перемагайте бажання плоті, починаючи з малого, коли ще з цим легко вести боротьбу, коли ще не знаєте сили того гріха, що долається тільки постом і молитвою, щоб не торкнулося вас зло і покарання за недолік цнотливості.

Цінність збереження цнотливості до шлюбу і вінчання пари в Церкві благословиться Богом на все спільне життя в шлюбі. Бог дасть велику любов і благословить пару не тільки почуттями любові, але і всім необхідним для життя. А тим, хто перебувають у нехтуванні святих обов’язків моральності, грозить спадкоємне обтяження у своїх дітях.

Їхнім дітям буде тяжче боротись з природженими схильностями до аморального життя. Їхні діти швидше за інших дітей будуть сходити на темні шляхи низьких пороків. Дивіться на життя серйозно, думаючи про те, що чекає вас попереду. Уже зараз заради ваших спадкоємців, ви повинні триматися непорочності, щоб дати дітям внутрішню силу до морального життя.

Намагайтеся прожити ваше життя до шлюбу в залізному самовихованні й рішучій стриманості від усякого роду бажань і захоплень. Тоді зі світлим поглядом і чистою совістю ви зможете наставляти у свій час ваших дітей. Вас не буде давити тяжка свідомість минулого, і ви не помітите ні найменшого докору в погляді ваших дітей. Ви віддасте для Бога здорове, вірно виховане покоління. Запам’ятайте, знати Бога і Його Слово – це путівка до прекрасного життя.

Усвідомлюючи основні духовні вимоги, суспільство має зрозуміти, що людина – найвищий прояв життя у Всесвіті, вона має розвивати в собі найвищі духовні та моральні якості. Переважна частина людства не усвідомлює цього, але продовжує жити тваринним життям і не дбає про високу динаміку свого морального духу. І як наслідок – прояв невігластва до основ свого буття.

Як ви думаєте, які найбільш духовні потреби вчителів?

Мати зворотний зв’язок: бачити й відчувати, що твоя справа потрібна і має корисний результат. Вчитися все життя пізнавати Божу істину – це також духовна потреба вчителя.

Однак, донині у суспільних науках ще не склався єдиний підхід до розуміння поняття «духовність», також відсутня методична система духовного виховання дітей та молоді. В християнстві заведено вважати, що духовність завжди була пов’язана зі знанням Бога і Його Слово. Саме Біблія відкриває нам Бога як головну дієву Особу, саме через пізнання Його людина може мати правильну мотивацію своїх учинків. Тому християнська духовність – це богоподібність, спрямованість усього життя, цілей і цінностей до Бога як єдиного джерела істинної духовності, це особливий вид чистої енергії, якою людина збагачується в процесі життя в результаті високої моральності, здійснення добрих справ і придбання духовних знань і сили.

Духовна зрілість – це спосіб розуміти, що відбувається; її ознака – це здатність розрізняти пріоритети й підпорядковувати їм свої вчинки. Досягнення духовної зрілості дає відчуття гармонії, внутрішній та зовнішній зв’язок з вищими духовними силами.

Духовність – це не ідеал, якого ми маємо дотримуватися, а ми самі – безпосереднє втілення цього ідеалу. Для того, щоб виховати у молоді істинну духовність та позитивно впливати на неї – потрібно досконало знати значення інших термінів, таких як: «гріх» і «святість». Цим термінам науковці, які виховувалися за часів атеїстичного режиму, не дають свого чіткого визначення, але досліджуючи тему духовності, варто дослідити й вивчити ці терміни.

Існує негласне правило: освіта і наука поза релігією. Як Ви до цього ставитесь?

Це негласне правило витає не десь у повітрі, воно написане на папері та є автори цього закону. Є основний закон нашої країни – це Конституція України, яку написала людина, яка не знає, Хто такий Бог. Проблема полягає в тому, що у Верховній Раді України знаходиться переважна більшість депутатів, які не знають Бога і Його настанов. Я переконаний, якби всі депутати ВРУ вивчали Слово Боже, тоді Конституція України й всі закони приймалися б відповідно до Божого Слова, і життя в Україні було б кращим.

Я знаю, що в Україні є багато загальноосвітніх християнських шкіл, і там навчаються діти міських голів, губернаторів і всіх впливових чиновників. Чому вони вирішили віддати на навчання своїх дітей саме в такі школи? А тому, що вони добре усвідомлюють сучасну проблему молодого покоління. Кожний свідомий батько і мати хотіли б, щоб їхні діти навчалися і виховувалися в нормальному християнському середовищі, виростали морально здоровими та свідомими громадянами України.

Я переконаний, що Конституція України повинна бути змінена відповідно до Біблійних вимог. Це грішники відділили школу від Церкви й заборонили Церкві втручатися в політичні справи. Бог себе не відгороджував ні від школи, ні від політики. Навпаки, Господь сказав такі слова: «не забороняйте дітям приходити до Мене». Людина не може бути розумнішою за Бога, тому всі депутати повинні привести своє життя у відповідність зі Словом Божим, тоді настануть зміни в державі.

На моє переконання, величезна роль у профілактиці та розв’язанні обговорюваної проблеми духовного виховання повинна бути відведена в системі освіти, де формується дитина – майбутні батько/мати, громадяни України.

В школі на першому місці повинні бути уроки духовно-морального спрямування, а потім вже інші предмети. В Україні для цього є всі необхідні умови. Відродження, розвиток і пропаганда кращих виховних християнських традицій, заснованих на любові й повазі до дитини, повернення «виховання» до навчальних закладів. Спеціальною формою соціально-педагогічної діяльності, націленої на молодь, має виховання батьківських почуттів і обов’язків. На жаль, іноді дане виховання звужується до інформації про сексуальні питання. Однак, виховання майбутніх батьків є набагато ширшим і глибоким завданням.

Держава має надати Церкві й громадським релігійним організаціям можливість  брати участь у роботі з суспільною свідомістю щодо питань моралі й моральності.  Виховання сімейних цінностей, батьківських почуттів, обізнаність батьків (майбутніх батьків) в питаннях психології подружнього життя, вікової психології та педагогіки, сприяти створенню необхідного сприятливого морально-етичного клімату.

До тих пір, поки наша педагогічна система не повернеться до теоретичного і практичного біблійно-духовного виховання дітей і молоді на підставі Слова Божого, не варто сподіватися на великий результат виховання нашого суспільства. ЗМІ постійно пропагують жорстокість, культурну пиятику і всякі аморальні вчинки. Доки це буде відбуватися, сподіватися на зміну суспільства не варто. Тому лише об’єднавши зусилля держави, Церкви, громадських організацій, ЗМІ ми можемо розв’язати цю ганебну проблему моральної  деградації молодого покоління.

Саме держава повинна бути зацікавлена в тому, щоб існували Церкви та релігійні об’єднання, здатні насправді виконувати свої релігійні, етичні й соціальні функції. Церкви є суспільними інститутами, які здійснюють свою соціально-доброчинну допомогу не просто з певною метою або спонтанно, а постійно і з надійністю, що витримала всі випробування та перевірена часом.

На жаль сьогодні держава не хоче трактувати Церкву як партнера. До того ж держава в соціальній сфері далі хоче сама забезпечувати соціальні послуги замість того, щоб  передати це Церквам, які спроможні гнучко реагувати на вимоги часу й суспільства і пропонувати серйозну та професійну допомогу. Церкви здатні запропонувати інтегральні послуги християнського, соціального та культурного характеру й цими послугами можуть скористатися всі громадяни.

Виступаючи як незалежний надавач послуг, Церква повинна одержувати від держави субсидії, оскільки завдяки цьому вона звільняє державу від виконання тих завдань, які держава самотужки нездатна виконати на достатньому рівні. Йдеться не лише про функціональну корисність і враховується не лише рівень їх ефективності за кількісно-економічними показниками, але і якісний, духовний та моральний вимір. Виступаючи як носій сенсу буття й передаючи моральні цінності, Церква допомагає віднайти сенс існування та життєві орієнтири, тобто вона поширює нематеріальні цінності. Але виконати ці завдання неможливо без матеріальних засобів, тому необхідні належні законодавчі та фінансові передумови, що забезпечать спроможність Церков працювати.

Релігійні об’єднання та Церкви України є невід’ємною частиною суспільства та носіями традиційних духовно-моральних цінностей. Попри існуючі розбіжності, християни  здатні скоординувати свої зусилля та спільно працювати в питаннях захисту життя людини й відродження сім’ї. Тому повинні мати можливість донести свою позицію та впливати на процес прийняття рішень.

Як можливий спосіб для налагодження співпраці держави з Церквами та релігійними організаціями через комісію, яка зможе визначити рівень професійності. Представники від Церков мають бути залучені до процесу формування основних засад державної сімейної політики.

Як народ може впливати на те, що вчать їх діти?

Не бути байдужим – в першу чергу, не боятися висловлювати своє ставлення. Через владу домагатися змін як на місцевому, так і на державному рівні. Хоча батьки втрачають віру в це. Але, насамперед потрібно представити батькам програми, щоб зрозуміли, який кінцевий результат  хочуть бачити у вихованні своїх дітей.

Як ви ставитеся до альтернативного навчання, дистанційних шкіл, тощо?

Моє ставлення позитивне, але у тому разі, якщо це розглядати та поширювати на певний осередок чи контингент учнів, які потребують такого навчання за певних умов, адже масове застосування цих підходів не може бути  ефективнішим від традиційної системи навчання.

Чи замінять в майбутньому професію вчителя роботи?

Ми поступово до цього наближаємося, не виключаючи цієї можливості. Однак, скажу, що я не в захопленні. Куди ж подіти імпровізацію? Різні нестандартні ситуації? Як їх запрограмувати?

Науковий відділ Р500

Автор: О.Романенко

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Євген Коновальчук

Новинний редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Студент Запорізької Біблійної Семінарії. Керівник медіасфери Запорізької Біблійної Семінарії. Навчався в Запорізькому національному університеті на факультеті "Журналістика", спеціальність "Видавнича справа та редагування".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button