Ну хто нас поєднав, якщо не Бог,
І ми такі по-справжньому щасливі?
Несем в серцях, як неповторне диво,
Через життя любов одну на двох.
Хай заздрять нам з тобою солов’ї,
Що повнять тишу зоряну піснями,
В любові лиш, у вірності її, –
Благословення Господа над нами.
В любові тій – мелодія жива,
Вона уся із неповторних звуків.
Збагнути їх – то є солодка мука,
Не перелити навіть у слова.
Не думай, що настануть холоди
І стихнуть струни радісного травня, –
Росою наше світиться кохання,
А значить, будем вічно молоді.
Ну хто нас поєднав, якщо не Бог?
І як сьогодні, справді не радіти?
Ми думали: любов – одна на двох,
Та як не розділити з цілим світом?
Сергій Рачинець
