Блог Михайла Назаренка

Нобельське Четвероєвангеліє

Нобельське Четвероєвангеліє — рукописне старослов’янське Євангеліє, визначна рукописна пам’ятка XVI століття. Найдавніша писемна пам’ятка Українського Полісся. Написане 1520 року в селі Нобель Зарічненського району Рівненської області. Нобель Зарічненського району Рівненської області.
Чи творить Бог чуда і нині? Цікаве запитання. Для віруючого християнина відповідь однозначна: «Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євреям 13:8).  В людському розумінні чудо – це те, що виходить за межі людського сприйняття, щось незбагненне й непоясниме. Наприклад, зцілення хворого на невиліковну хворобу, з чим найчастіше люди можуть пов’язувати Боже втручання; повернення з війни живим давно пропалої безвісти людини; виживання потерпілих в автокатастрофі, коли авто пошкоджено настільки, що не підлягає жодному ремонту, а водій і пасажири живі і без жодної травми. Та й чимало таких випадків можна навести. Але чи можна вважати чудом, коли Бог повертає з небуття давно забуті стародавні рукописи Свого слова, коли і пам’ять про них покрилась порохами, та й відомі вони лише вузькому колу спеціалістів, які на нього дивляться тільки як на об’єкт своїх дослідів та написання чи наукової роботи чи десертації. Але не так у Бога: «Я пильную Свого слова, щоб справдилось воно» (Єремія 1:12) Біблійні археологи та дослідники Біблії можуть навести безліч прикладів, коли вони знаходили чимало списків Божого Слова на різних мовах. І хоча поціновувачі української старовини не є археологами, але до цього переліку вони, напевно, додали б і стародавній рукопис Нобельського Євангелія або Четвероєвангелія.

Село Нобель на Поліссі, нині це Зарічненський район Рівненської області, має, напевно, шведські корені. Можливо, тут у давнину проживали вихідці зі Швеції? Хто зна. Та стало воно відомим не цим. Свого часу воно було містечком, де були збудовані п’ять церков, в одній з яких і для якої й написане це Євангеліє. Про це наш читач і дослідник може дізнатися з післямови: «А хто цю книгу візьме від церкви Святого отця Миколи в Ноблі Пінського повіту, той буде проклятий у цей вік і в майбутній. А писав дяк, многогрішний раб Божий Севастян Аврамович». Тож Севастян Аврамович, наслідуючи Івана Богослова в книзі Обявлення 22:18-19: «Свідкую я кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: «Коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій. А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій.» запечатав його прокляттям. Щодо останнього, про це буде нижче. А зараз наша розповідь триває про саму пам’ятку.
З доступних джерел відомо вельми мало про Нобельське Євангеліє, особливо з мовного боку, крім згадок про те, що його писали не дуже старано з погляду граматики. Проте, це не робить його менше вартісним.
Ми можемо стверджувати, що будь який рукописний переклад Святого Письма – чи то Євангелія, чи Новий Заповіт, а то й уся Біблія – між собою рівнозначні і значущі, бо це є Боже Слово. Але розглядаючи будь який рукописний переклад з мистецького погляду – тут не може йти мова про рівнозначність. Навіть самі мистецтвознавці будуть по різному оцінювати його майстерні сторони. Так само можна сказати і про мовний бік.
Як ми побачимо далі, чим ближче кожне століття до наших днів, то щораз ближче мова перекладів Святого Письма наближується до простої. І в цьому буде відмінність одного перекладу від іншого, а разом із цим і його авторитетність і значущість для соборності та єдності українського народу та його мови.
Та повертаючись до Нобельського Євангелія наголосимо, що  його цінність важлива насамперед тим, що воно було написане на сорок років раніше за Пересопницьке Євангеліє. Друга його особливість, що створено воно було для місцевої церкви. Про це повідомляє у своїй приписці той же «дяк, многогрішний раб Божий Севастян Аврамович: «В літо 1520, індикт восьмий написана була книга ця, називана Євангелієтетро. За великого короля Жигмонта, та за єпископа Йони владики Турівського та Пинського, і за князя Федора Ярославича, наказом христолюбивого мужа раба Божого Симеона Батийовича старця (старости) Хоєнського, і дана до Ноблі до храму Святого Великого і Чудотворця архиєрея Миколи.»[1]
Навіть із цих слів можна побачити, що і простий староста(старець) розумів важливість Святого Письма для мало кому відомої повітової церковної громади. Тут важко судити про мовний бік Нобельського Євангелія, бо науковці, які його досліджували мало що сказали про це. Знаємо тільки те, що переписане воно старослов’янською мовю. Але наскільки ця мова була наближена до української  чи зукраїнізована – про це може тільки сказати мовознавець, який його ґрунтовно дослідить.
Про значущість Нобельського Євангелія згадує у своїй 12-ти томній «Історії Руської церкви» митрополит Московський і Коломенський Макарій (Булгаков). У п’ятому томі «Період поділу Руської Церкви на дві митрополії» читаємо: «Кілька рукописних книг, вживаних в Литовській митрополії, зберігалися до цього часу. Такі п’ять Євангелій ХVІ століття, з яких одне Нобельське, писане 1520 року за єпископа Турівського й Пинського Йони і князя Федора Ярославича для Никольської церкви містечка Нобель Пінського повіту…»[2]
Є й інший бік значущості Нобельського Четвероєвангелія – «в ХVI столітті нам на Волині й Поліссі даровано дві святині, величні церковні книги — Пересопницьке Євангеліє на півдні Рівненщини, Нобельське Євангеліє на півночі.»[3]
Із того, що відомо нам на сьогодні, це, по-перше, що воно було знайдене в Нобелі і вивезене. Як це сталося, розповідає сторінка української Вікіпедії, котру я подаю без змін: «У 1856 році граф Тишкевич заснував тут[4]Музей давнини, а при ньому утворив Археологічну комісію. Із справ цієї Комісії видно, що в числі пожертвувань приймалися й рукописи. У 1865 році було зібрано 538 рукописів та 2077 давніх грамот, актів, автографів. Колишній попечитель Віленського навчального округу Корнілов ревно зайнявся пошуками давнини. Він бачив, що вони масово зникають, і хотів зберегти те, що вціліло. У 1865 – 1867 роках відрядив у Західний край досвідчених осіб, яким доручив привезти до Вільно рукописні книги, які мали цінність. Тоді було написане звернення до духовенства, учителів із проханням допомогти віднайти давні рукописи. Особливо успішною була поїздка Соколова, якому випала честь віднайти Турівське Євангеліє.»
По-друге, нагода тримати його і досліджувати випала тільки двом науковцям, це московський православний літератор та історик, археограф, палеограф і фольклорист  Петро Гільтебрандт та московський історик і археограф Флавіан Добрянський.  «Петро Гільтебрандт був запрошений для розбору рукописів Віленської публічної бібліотеки в 1865 році. Найбільшою його заслугою вважають те, що йому вдалося видати із власними поясненнями Турівське Євангеліє ХІ століття. Письменник докладно розповідає, як на початку своєї роботи знайшов невеличку шафу з 3-4 десятками рукописів часів латинства та 2 великі вітрини, заповнені рукописами латинською та польською мовами. У скринях, шафах, сірих та сирих нішах знаходив він все нові й нові пергаментні грамоти. Серед них був і давній поліський рукопис.
Опис цієї рукописної книги знаходимо в Гільтебрандта за №15: «Нобельське (Нобель – містечко і в старовину, і нині Пінського повіту) Четвероєвангеліє 1520 року,  у чвірку(завдовжки 4¾., завширшки 3 ¼), 347 аркушів або 694 сторінки по 16 рядків на сторінці, в малиновій оксамитній (вицвілій) обкладинці, прикрашеної позолоченим Розп’яттям посередині, а по кутах  чотирма євангелістами». Автор монографії  дає невелику характеристику давньому пергаменту: «Передмова до Євангелія від Матвія неповна. Написання суцільне, де немає розділових знаків». Післямову до нобельського рукопису Гільтенбрандт подає без перекладу,[5] –   яку я навів вище.
«Більш докладний опис Нобельського Четвероєвангелія знаходимо в російського історика, археографа Флавіана Добрянського. Він народився в сім’ї священика села Черниці Новограда-Волинського повіту Волинської губернії. Закінчив Волинську та Московську духовні академії, а в 1876 році був запрошений до складу Тимчасової комісії, створеної у зв’язку з Височайше затвердженим проектом відкриття у Вільні Публічної бібліотеки, з музеєм при ній. Флавіан Добрянський у своїй праці «Описание рукописей Виленской публичной бібліотеки, церковно-славянскихъ и русскихъ», 1882 року видання, докладно передає зміст Нобельського рукописного Четвероєвангелія:
«Л. 1. Передмова до Євангелія від Матвія. Початку немає.
Л. 2. Євангеліє від Матвія.
Л. 98. Передмова до Євангелія від Марка.
Л. 100. Зміст.
Л.102. Євангеліє від Марка.
Л. 159. Зміст Євангелія від Луки.
Л. 161. Передмова.
Л. 164. Текст.
Л. 257. Заголовок Євангелія від Іоанна й передмова.
Л. 260. Євангеліє від Іоанна.
Л. 325. Соборник. Російських святих у соборнику немає. Далі вказані тижні Великого Посту, різні потреби. У кінці подані вказівки на євангелівські читання».
Автор робить відмітку: «…полуустав доволі неохайний». Таке письмо властиве людині без належної освіти. Мабуть, таким був дячок-переписувач Севастьян Аврамович, бо чорновою рукописною роботою під наглядом священиків та ігумень монастирів займалися нижчі церковні чини: диякони, псаломщики, послушники.
Утім, потребує уточнення навіть ім’я переписувача книги, адже на звороті 347 сторінки Добрянський відмічає запис, зроблений тим же почерком, що й зміст Євангелія: «Буде й буде Микольському добра два й три, і до п’яти попів, а писав Левко, дячок Глоумі…»[6] Такі офіційні відомості подає нам українська версія Вікіпедії. Дійсно, на цьому і поставити крапку, коли б не випадок – для людей невіруючих, а для нас – Боже Провидіння. Вдруге про Нобельське Євангеліє Україна дізналась завдяки невтомній праці поліської вчительки-краєзнавиці з села Мутвиця Зарічинського району Рівненської області Валентині Тумаш. Саме вона і віднайшла сліди Нобельського Четвероєвангелія. Досліджуючи рідний край, вона часто користається джерелами обласного архіву, відшукуючи унікальні документи про свою малу батьківщину й Полісся. А той, хто шукає – завжди знаходить. Як кажуть у народі: «Ще десь і щастя завалялося, що кінь копитом не наступив». Так воно і сталося, згадує Валентина  Тумаш: «Улітку 2014 року мені до рук потрапила книжка Петра Гільтебрандта «Рукописное отделение Виленской публичной библиотеки», видане в Росії ще в середині ХІХ століття. У ній і вичитала розповідь про рукописне Четвероєвангеліє, написане 1520 року в селі Нобель Зарічненського району. Це мене дуже зацікавило: виходило, що Нобельське Євангеліє ще давніше за Пересопницьке. Але чи є воно і досі у Вільнюсі, адже від часу опису його Гільтебрандтом минуло майже півтораста років? Поділилася своїм відкриттям з місцевим священиком, настоятелем Свято-Параскевської парафії села Морочне,  протоієреєм Павлом Дубінцем, уродженцем села Нобель. Той порадив написати запит у бібліотеку Академії наук Литви. Так і зробили. А незабаром і відповідь отримали, і не лише з підтвердженням, що Нобельське Євангеліє у них зберігається і досі, а й з кількома його фотознімками.»[7] Павло Дубінець та житель Рівного Сергій Чекун, які до цього часу зовсім були не знайомі, після дзвінка останнього, вирішили поїхати до Вільнюса, щоб на власні очі побачити Нобельське Євангеліє. В бібліотеці Академії наук Литви їх зустріла завідувачка рукописним відділом Еріка Кулешене, мати якої є українкою. Пані Еріка розповіла, що Нобельське Євангеліє побувало в руках реставраторів. Було повністю очищене від вікового бруду, підготовлене до якісного сканування для репринтного перевидання.[8]
А зараз трохи слів про накладене прокляття на заборону вилучення Нобельського Євангелія з храму, для якого воно було написане. Існують спогади жителів Нобеля, що по вилученні Євангелія «тричі за свою історію єдина тепер церква протягом століття згорала дотла. І її люди відбудовували. Вперше вона запалала від удару блискавки через 10 літ після того, як Євангеліє у 1865 році учасники археографічної експедиції забрали із Нобеля. Вдруге — в 1915–му, у Першу світову війну, від влучення артилерійського снаряда. А втретє — наприкінці 1970–х років, коли вночі вона загорілась від підпалу святотатця.»[9] Важко сказати, чи це дійсно дія прокляття чи збіг певних обставин. Але для людей віруючих – це знак згори. Який сенс мати Євангеліє на не зрозумілій мові і не читати його, і лише тільки робити з нього мистецько-культурний фетиш? Адже Бог послав Свого Сина-Слово, щоб Його читали й знали особисто. А коли Нобельське Євангеліє і повернеться до свого місця, то чи будуть нобеляни його читати? Напевно, що ні. Чи треба його повертати? Треба, бо це наша пам’ятка, але це вже не є предметом нашої розповіді. Можливо, воно повернеться у вигляді репринтного видання, бо так відродилася до життя вже не одна українська духовна й культурно-мистецька реліквія. Вона потрібна нам, бо це дасть можливість дослідникам-філологам, літературознавцям більш ґрунтовно вивчити культурну та історичну цінність пам’ятки.[10]
     [1] Переклад автора  – М.Н.  (тут подаю оригінал: «В лето 1520, індикт восьмий написана би книга сия, нарицаємая Євангелиететро. При великом короле Жикгмонте, и при єпископе Ионе владице Туровском и Пинском, и при князе Федоре Ярославичи, повелениемь христолюбивого мужа раба Божия Симеона Батиевича старца (старости) Хоенского, и дано в Нобли в храм Святого Велика и Чудотворца архиерея Николи.»)
      [2] Валентина Тумаш та Павло Дубінець. Рукописне Нобельське Четвероєвангеліє – найдавніша писемна пам’ятка Українського Полісся.// Сайт Рівненське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта»  імені Тараса Шевченка.
     [3] Павло Дубінець, настоятель храму Святої великомучениці Параскеви, село Морочне Зарічненського району Рівненської області древній рукопис  // Сайт «Волинь»  28.01.2018  У Литві я тримав у руках найстарішу книжку Полісся – Нобельське Євангеліє
(4) У Вільно, нині Вільнюс, столиця Литовської Республіки – М.Н.
(5) Нобельське Євангеліє Українська Вікіпедія
(6)Там таки.
      [7] Микола Шмигін. Найдавнішу біблію України віднайшла поліська вчителька. Газ. «Вісник+К», 11 серпня 2016 р., с. 15.
      [8] Павло Дубінець, настоятель храму Святої великомучениці Параскеви, село Морочне Зарічненського району Рівненської області древній рукопис  // Сайт «Волинь»  28.01.2018  У Литві я тримав у руках найстарішу книжку Полісся – Нобельське Євангеліє
[9] Там таки.
 [10] Там таки.
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button