Релігія

Недосягнені Євангелієм народи в Україні

Недосягненими Євангелієм народами вважаються ті, що проживають на територіях вікна 10/40. Це мусульмани, буддисти, індуїсти.

Але в Україні є своє «вікно 10/40» − це глибинки областей, де виживають літні, хворі, одинокі та малозабезпечені люди. До деяких з них можна дістатися тільки пішки.

Володимирівка, Сорокове, Наталівка, Єленівка, Мурафа, Лисиче, Бідило… Чи хтось чув про ці села? На мапі України їх не знайти. Але там, де село іноді налічує всього сотню осіб, живуть люди, яким теж потрібен Христос.

Про служіння так званим віддаленим народам України розповів місіонер «Христос є відповідь» з більш ніж 10-річним досвідом пастирської праці у Харківській області.

Бачення на глибинки

Родом з Харківщини місіонер Сергій з дитинства тісно спілкувався з людьми літнього віку, з 15 років в школу вже не ходив − бабусям городи орав: «Це був мій основний вид заробітку. Раніше людей багато було в селах, тримали господарство. Ще тоді я навчився мати справу з людьми похилого віку. Може, це і був той Божий задум, який привів мене до служіння саме цій категорії?».

Після свого навернення до Бога служитель зрозумів, що хотів би проповідувати Євангеліє по селах свого рідного краю: «У мене немає бажання їхати кудись, і відповідно немає і бачення. А ось чого я хочу, так це, щоб люди в навколишніх селах, а радіус тут великий − до 60 км, знали про Христа».

Як реалізувати бачення, місіонер не знав, але спочатку молився та їздив на зустрічі з 5-10 людьми в той час, коли в кожному селі проживало від тисячі людей.

Божа робота в глибинках

Свіжий букет квітів на кафедрі з’являється кожної неділі у пастора Сергія на богослужінні у церкві.

Схожі статті

Недосягнені Євангелієм народи в Україні

Приносить його літня жінка, яка мешкає у старому занедбаному будинку у злиднях та самотності. В селі її вважають за другий сорт, але не місіонер:

«Був час, коли в неї померла донька, вона звернулася до мене про допомогу. Довго думав, а потім кажу собі: хто ж їй допоможе? Найняв людей, щоб яму викопати. Поїхав за 200 км, забрав тіло дівчини, поховали…».

«Нянчу до переходу у вічність», − каже Сергій про людей, з якими стикається найчастіше. Це самотні люди, важкохворі, ті, хто опинився у скрутних обставинах.

Недосягнені Євангелієм народи в Україні

 

За своє життя більшість людей Сергій навернув до Господа перед їхньою смертю: «Іноді люди не можуть вже говорити, і свою згоду на покаяння дають ледве помітним із-за слабкості тисненням руки. Пам’ятаю, ми проводили дитячий майданчик, а я відчув, що маю зайти в сусідній будинок. Виявилось, що там жила одержима жінка, а її чоловік лежав з великою пухлиною на шиї. Він навернувся до Бога і через декілька днів помер».

Не раз Сергій відновлював безпомічним людям документи, щоб отримати кошти від держави, а то здебільшого ховав людей за свої гроші. Його звинувачували в нечистих мотивах, але зазвичай служитель всі відновлені документи віддавав родичам померлої людини.

Одного разу в молитві місіонер побачив обличчя знайомої з дитинства літньої жінки, зрозумів, що має їхати до неї. Виявилось, що для цієї бабусі шукали священника, щоб сповідати. Сергій знав цю норовисту 90-річну бабцю, яка нікому не прощала. Але в той день простила всіх та відійшла у вічність.

Були такі випадки у практиці місіонера, коли до Бога навертались діти тих батьків, якими він опікувався до останнього подиху. Один з таких став служителем та проводить зібрання у церкві.

«Привозимо і роздаємо гуманітарну допомогу (одяг, продукти), християнські газети, календарі, проводимо євангелізації. Це робили як до війни, так і продовжуємо під час бойових дій».

Храмова історія глибинок

Історія будівництва храмів на Харківщині, зокрема, у селі Мурафа, де проводить богослужіння пастор та місіонер CITA, датується XVII століттям.

«З благословення Бога Отця, з піднесення Сина і поспішності Св. Духа створю цей храм в ім’я Св. Христового Миколи 1733». Цей вирізаний напис можна було прочитати на дерев’яних дверях колишнього храму, збудованого у Мурафі у XVIII столітті. Він був другим. Перший храм у селі звели близько 1675 р.

У роки Другої світової війни у ​​Мурафі з’явилася євангельська церква, яка таємно існувала за часів переслідування християн радянською владою. Тоді громада мала дві Біблії: одна у пастора, і одна таємно передавалася по членах зібрання. Багато з громад були хрещені Святим Духом.

Тому в селах місцевості, як розповідає місіонер, були молитовні будинки, яких на сьогодні вже немає: «Ніхто не буде їх там вже відкривати. А в мене на серці є закривати цей пробіл. Села настільки далекі, що не доїхати. Буває пішки йду метрів 300, щоб попасти до когось до хати. А в мене серце горить. За всі роки служіння я бачу, що села в рази вимерли, в 3-5 разів поменшало людей.

Думаю, що там, в хатах, календарі з молитвою, що я приносив, не просто так висіли, не просто я приходив до людей і говорив про навернення до Бога».

У 2020 році місіонер за допомогою небайдужих людей придбав ділянку під будівництво молитовного будинку.

Місце виявилося настільки занедбаним, що потрібна була неабияка допомога.

На потребу відгукнулась команда небайдужої молоді із Західної України та приїхала до Мурафи зробити свій внесок у будівництво майбутнього молитовного будинку: розчистили територію, розвалили старі споруди та викорчували дерева. А зі спиляних стволів заготовили два причепи дров для церкви.

Схоже, молитовному будинку в глибинці Харківщини − бути, адже Бог і через століття залишається вірним і бажає спасати людей.

Люди в глибинках

Після важкої травми в ДТП, ще до навернення до Бога, у служителя не повною мірою відновилось відчуття запаху: «Я молився, щоб Бог зцілив мене. Але Він сказав, що такий стан мені буде на добро. Мені це було незрозумілим. Але коли почав працювати з малозабезпеченими, безхатьками, алкозалежними, возити їх в реабілітаційні центри, коли їхати в авто неможливо без відкритих вікон… Тоді я і зрозумів, чому мені це на добро».

На допомогу місіонерові час від часу приїжджають помічники проводити євангелізаційні заходи, дитячі табори, служити людям, що знаходяться в складних життєвих обставинах:

«Якось приїхали сестри. Прибрали, можна сказати, вигребли у будинках малозабезпечених, вибілили так їхні хати, що я навіть не очікував! Здавалося, що зробили порядок! На жаль, пройшов деякий час, і знову той самий бардак. Чи то менталітет у людей такий?»

Недосягнені Євангелієм народи в Україні

 

Населення в глибинках настільки нужденне, що не всі люди можуть їсти вдосталь хліба. Найпримітивніша гуманітарна допомога, яку роздає команда місіонерів, аж до занадто зношених речей, має попит:

«Є люди, які живуть скромно, але охайно, наскільки їм дозволяють фінанси, та хворіють багато хто, а на дорогі ліки грошей немає. Іноді завезеш ту хлібину чи торбу крупи і вони вдячні».

Недосягнені Євангелієм народи в Україні

Сергія вже не бентежить специфіка служіння в селах, каже, що в авто завжди має з собою запасну куртку, щоб поміняти після відвідин якоїсь «особливої» хати.

«Попри всю фізичну і моральну втому, все одно є радість від того, що є чим служити людям. Дуже багато роботи зроблено, хотілося більше результатів бачити. Зараз я у фазі: “роблю, бо треба робити”. Між тим моє серце спокійне і раде».

Насамкінець. Молодим місіонерам  

Сергій вважає, що покликання йде поруч з посвятою, яка втримає від прийняття поспішних рішень і зміцнить служителя:

«Якщо Бог покликав, потрібно присвятити себе для праці на ниві Божій. Звідки береться посвячення? Треба перебороти себе і настроїти на роботу Божу, змиритися під Його міцну руку, і Він вознесе свого часу».

Статтю підготував пресцентр місії «Христос є відповідь».

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!