Актуальне

Які місіологічні наслідки війни в Україні?

Оскільки журнал «Віста» продовжує свої роздуми над ключовими питаннями для місій в Європі сьогодні, мало які інциденти видаються більш актуальними, ніж повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну.

Напад 24 лютого на суверенну державу з населенням 43,2 мільйона осіб [1] і війна, що розпочалася після цього, залишаються в серцях і думках Європи.

У той час як конфлікт призвів до того, що 6,4 мільйона українських біженців розкидані по всій Європі, ще більше українців стали вимушеними переселенцями всередині своєї країни [2].

Російсько-українська війна має значні місіологічні наслідки для всіх християнських зацікавлених сторін, але особливо для тіла віруючих, що залишилися в Україні.

Церква в Україні була готова відповісти на Божу місію ще з часів російської окупації Криму та частин Донецької й Луганської областей у 2014 році.

Наприкінці 2021 року церкви по всій Україні відчули пряму загрозу з боку Росії й почали мобілізуватися до нового сезону місії − фізичної та духовної підготовки не лише до ворожого вторгнення, але й до нової хвилі внутрішньо переміщених осіб (ВПО), яка хлине на захід від східного фронту бойових дій в Україні.

Хоча ніхто не міг передбачити масштаби перших тижнів нападів у таких містах, як Харків, Херсон, Маріуполь, Київ та його нині відомих передмістях, як Буча, Ірпінь, Бородянка та Гостомель, українські віруючі швидко зрозуміли, що настав час «рятувати тих, кого забирають на смерть» (Приповісті 24:11).

Вони усвідомили, що частиною Божої місії є пряма боротьба з самим дияволом.

З початком війни українська євангельська спільнота активно доносить звістку про Христа до тих, хто страждає від болю, та реагує на численні потреби.

У Божому Царстві не існує шаблону для місіонерської ідентичності та дій − варіанти місії можуть радикально відрізнятися від людини до людини.

Кожен український християнин повинен шукати Божої волі як особистість, як сім’я, як помісна церковна громада, а потім слідувати за Ним у запрошенні та повелінні до місії.

Починаючи з 24 лютого, ми задавали собі багато питань: «Чи повинні ми пропонувати соціальні послуги? Чи повинні ми співпрацювати з мерією? Чи годувати голодних? Ділитися Євангелієм? Чи давати притулок бездомним? Долучатися до збройних сил чи територіальної оборони? Відкрити церкву для вимушених переселенців? Чи піти на фронт капеланами?».

Українці робили все це і навіть більше заради Євангелія, щоб перемогти декого (І Кор. 9:22).

Свідчення українських віруючих про місію Христа спасти загиблих було надихаючим свідченням протягом останніх 200+ днів війни.

Місіонерські можливості під час війни в Україні були безмежними, і весь світ спостерігає за цим. Українська Церква не є ізольованою від суспільства, а навпаки, живе своїм покликанням бути сіллю і світлом, де б вона не була.

Цей аромат Христа приваблює маси. Церква будує довірливі стосунки з людьми, до яких раніше могла тільки мріяти достукатися. Багато євангельських церков у зонах бойових дій не зачинили своїх дверей.

Це явище особливо характерне для місць цілеспрямованого насильства і нападів, де колись засуджувана будівля протестантської церкви стала годувальницею і притулком для міста.

Хоча багато парафіян у містах, що зазнають обстрілів, виїхали за кордон або в безпечніші регіони України, служителі Господні, які залишилися, повідомляють про відвідування церков у 2-3 рази більшою кількістю людей, ніж до 24 лютого.

Також зростає кількість повідомлень про співпрацю між католицькими, українськими православними та протестантськими церквами.

Місіонерська діяльність віруючих не позбавлена помітних викликів. Наприклад, церкви на територіях, які потрапляють під російську окупацію, часто переслідуються російською владою шляхом фізичного насильства, конфіскації майна, психологічного тиску, постійних допитів та моніторингу.

Наприклад, у Мелітополі, місті на півдні України, російські солдати захопили три великі об’єкти, що належали різним євангельським церквам.

Історично склалося так, що протестанти вважаються західними шпигунами, а будь-яка церква, окрім Російської Православної Церкви, вважається єретичною. Однак деякі пастори в окупованій Україні продовжують пасти паству і переводять свої церкви в підпілля.

Під час війни євангелізація в Україні відбувалася у двох формах. Більш очевидною є, наприклад, щоденне поширення біблійного вчення та практичної любові Христа в церквах та громадських центрах, які служать ВПО.

Українців більше тягне до церкви під час війни, незалежно від того, чи пропонуються там безплатні продуктові набори, чи ні. Українці зі сходу та півдня часто переживають власну версію культурного шоку, коли вони переселяються в більш західні регіони України, відмінності в мові, менталітеті, релігійній практиці та ставленні доповнюють складну реальність місії та служіння.

Українські переселенці, особливо молодь, борються з самотністю на новому місці, і саме тут церква пропонує спільноту, дружбу та допомогу для їхнього переходу.

Друга форма євангелізації є більш нагальною і прямою: «Покайтеся у своїх гріхах і наверніться до Бога, бо наблизилося Царство Небесне» (Мт. 4:17).

Оскільки багато українців буквально живуть на межі між життям і смертю, не маючи жодної гарантії завтрашнього дня, їхній час примиритися з Богом настав вже сьогодні. «Ось, настав день спасіння» (2 Кор. 6:2) ще ніколи не було більш актуальним і бажаним посланням.

Попри велику невизначеність та виклики, Українська Церква визначає напрямок своїх основних служінь на найближчі місяці та роки.

У Резолюції Українського партнерського саміту, організованого Радою Євангельських Протестантських Церков України та Всесвітнім Євангельським Альянсом, визначено, що хоча гуманітарна допомога ВПО, біженцям та тим, хто опинився в економічній скруті, все ще залишається необхідною, першочерговим завданням є душпастирська опіка для душі (28 червня 2022 р.).

За оцінками The Economist, 3-4 мільйони українців потребуватимуть ліків, щоб впоратися з психічними наслідками війни, і що 15 мільйонів українців потребують психологічної підтримки [3].

Українській Церкві необхідно зосередитися на реабілітації та духовно-психологічній підтримці тих, хто постраждав від війни.

Читайте також:

Церква в Україні повинна реагувати на емоційні та духовні потреби свого народу як постійне продовження місії Бога, щоб допомогти принести зцілення та відкуплення.

Ця мета вимагатиме не лише концептуальної єдності, яку євангельська спільнота в Україні значною мірою відчуває протягом останніх пів року; Церква також потребує зміцнення своєї функціональної єдності, яка ефективно співпрацює, щоб протистояти кризі масового масштабу.

Та й війна ще не закінчилася. Українські віруючі все ще перебувають у розпалі щоденної боротьби, проживаючи унікальний наратив, «написаний у запалі місіонерських зусиль» [4].

У той час як українці борються з вторгненням, гнобленням і знаходяться в перших рядах битви між добром і злом, темрявою і світлом, їхня війна продовжується. Жахлива реальність полягає в тому, що жодна віруюча людина не може це виправити.

Лише Бог припиняє війни, змінює серця царів і може зупинити агресію. Бог є єдиним Відкупителем, з місією виправити це і витерти кожну сльозу.

Автори:

Крісті Вільямс − американська місіонерка з Josiah Venture, керівник команди в Україні.

Руслан Малюта − українець, служить в OneHope та Всесвітньому Євангельському Альянсі.

Юрій Кулакевич − пастор і директор із зовнішніх зв’язків Української п’ятидесятницької церкви.

Примітки

1. Інформаційна панель ООН з народонаселення світу, доступ до 15 вересня 2022 р.

2. Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців, станом на 10 вересня 2022 р.

3. Україна на межі нервового зриву. (6 серпня 2022 року). The Economist.

4. Райт, C. J. H. (2006). Місія Бога: Розкриття великого наративу Біблії. InterVarsity Press.

Джерело: evangelicalfocus.com

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button