Проза

Нарада

– Сідайте, брати! – запропонував старший по області, закінчивши молитву.

– Присядьте, – поправив його хтось із залу, тихо, майже нечутно поправив. З урахуванням контексту це, проте, прозвучало зловісно.

Народу прийшло багато, тому поправка потонула в гуркоті відсунутих стільців.

Вмостилися.

(Розповідь ґрунтується не на реальних подіях.)

– Ну що зажурилися? – бадьорим, здається, голосом виголосив старший. – Господь царює, чи забули?

Схожі статті

Пресвітерський склад обласного об’єднання посміхнувся у відповідь. Посмішка здалася старшому непереконливою. Прочитаємо Слово, сказав він ще більш бадьоро, з натиском. Зашелестіли Біблії. Відкрили місце, які всі знали напам’ять:

«Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж убити не можуть; бійтеся більше того, хто може і душу, і тіло погубити в геєні. Хіба два горобці не продаються за асарія? Проте жодний з них не впаде на землю без волі вашого Отця. А у вас усе волосся на голові пораховане. Не бійтеся, бо ви кращі за багатьох горобців» (Мат. 10:28-31).

– Ви чули? – піднесено вимовив старший і грізно подивився на притихлих служителів з-під сивих брів.

Слухачі скромно відвели погляди вбік, не хотіли приймати виклик. Тоді він підняв вказівний палець догори й вигукнув: – Волосся пораховане!

Після цього протягом години старший переконував співробітників у тому, що в Бога все під контролем. 59 хвилин 36 секунд, якщо бути точним. Хтось зафіксував. Приклади були біблійними, а тому запальними й фугасними, але запалити їм якось не дуже вдалося. Тож перейшли до практики.

Гаразд, сказав старший, якщо хто не хоче довіритися Господу, послухайте юриста, він скаже, які документи треба зібрати тим, що хоче на альтернативну службу.

– Альтернативна б краще, – сказав найсміливіший із залу, – адже якщо половину з нас відправлять на фронт, то служіння в об’єднанні обрушиться.

– Брати, – заперечив старший, – до вас, мабуть, не дійшло, що все під контролем Всевишнього. Невже ви думаєте, що Він не зможе знайти вам заміну?!

– А чи не можна якось домовитися, щоб заміну знайшли там?

– Де «там»?

– Ну, там!

– А, там?

– Ну так, там! Ми ж, баптисти, начебто завжди пацифістами були, чи щось змінилося?

– Так, браття, давайте не будемо мудрувати! Слухаємо юриста.

Тут у справу вступив перший заступник. Ось хто вміє говорити із запалом! Він надихнув усіх духовними порадами, присмачив їх романтичними історіями з особистої служби в армії. Присягу, каже, не склав, але його поставили водієм якогось високого чину. Загалом, сміливість себе виправдала, Господь царює, все під контролем, але ж у нас ще і юрист є! Він ось сказав, що і в окопах можна світити й свідчити. Бог не дасть понад сил і поганого не допустить. Треба вчити золоті вірші з Писання. Там стануть у пригоді.

– Так знаємо, начебто, вірші-то, – знову заперечив хтось.

– Вчіть ще, – зупинив його старший, – не завадить.

На цій високій ноті ніби щось зрушилося, розсіялися хмари й зійшло нарешті сонце правди. Очі в братів загорілися, вони відчули себе здатними світити, стали посміхатися. Уже щиро, по-справжньому. Побачивши, що відчуття радості й романтики досягнуто, старші воздали славу Господу і, рухомі твердим наміром «світити», закликали братів розійтися.

Розійтися відразу якось не вийшло. Хотілося поговорити. Застрягли у вестибюлі. Одні від «втечі з країни» всіляко відмовляли. Це малодушність, говорили вони, немає у вас надії. Ось багато хто виїхав із Росії в 90-ті роки, і діти у світ пішли. Їм заперечували, намагалися поставити питання чіткіше: Казахстан, в’язниця або фронт! Більше варіантів немає.

У в’язницю особливо ніхто не хотів, усі знали, що там їх зустріне Пригожин. «А хто за нас кредити платити буде?», – у порожнечу волали найвідчайдушніші. Будете медбратом, як у фільмі «З міркувань совісті»,

Нобелівську премію дадуть, – намагалися жартувати дотепники.

– Ну-ну, – чулося у відповідь, – на касці рибку тільки не забудь намалювати.

– А які ще варіанти? Кухарем кашоварити або патрони тягати?

– По деревах стріляти ще можна, Матросов-кашевар, – не вгамовувалися жартівники.

– По деревах не вийде, – резонно заперечували реалісти. – Там, кажуть, непроглядне пекло, його не порівняти ні з Афганом, ні з Чечнею, ні навіть Сталінградом. Там не до дерев і не до «світити».

– Так, браття, давайте будемо розходитися, а то в таких розмовах втрачається мир! – обрубав заступник, який невідомо звідки з’явився. Він усе ще перебував у піднесено-натхненному настрої.

– Так, який уже тут мир, коли йдеться про війну, – знову заперечив хтось. – Дружини в істериці, ніхто не знає, що робити.

– Не чув проповідь? – насупився заступник. – Сказано, все під контролем, світити й не розпускати нюні. Молимося, брати, молимося. І розходимося. Я сказав, розходимося!..

Джерело: A_Patz

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Андреас Патц

Пастор, християнський журналіст та автор книг. Засновник щомісячного видання «Міжнародна християнська газета», яка друкується зараз в кількох країнах світу. Є головним редактором.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!