Судова тяжба – це один з найбільш яскравих образів нашого життя. Біблійні автори часто описують драму спасіння, як судовий процес. Це дуже сильна і промовиста ілюстрація, яка знаходить великий відгук у наших серцях. Втім, тут важливо зазначити, що правові категорії в такій ситуації служать свого роду окулярами, через які ми інтерпретуємо реальне життя, а не говорять про наявність ще однієї сфери окрім нього.
Візьмемо, для прикладу, поняття провини. Можна думати так, що окрім проблеми страждання, тління і смерті у нас ще є й проблема провини. А можна сказати, що сама смертність і тління і є тим тягарем провини, що тяжіє на нас. «Словник біблійних образів» зазначає, що «біблійними авторами провина розуміється не стільки як почуття, яке відчуває людина, а як стан, до якого вона приходить внаслідок порушення божественного закону». Розуміння цього дозволяє нам сказати, що наша тлінність і є тим тягарем провини, яку ми носимо в собі. Тож моралізм тут зовсім недоречний.
Ми втратили одяг безсмертя. Наша ганьба і наша справжня нагота – це наша смертність. Відповідно, коли ми говоримо, що Христос поніс наші провини – це означає, що Він взяв на Себе нашу смерть, нашу ганьбу, нашу наготу. А це і є ота покинутість Богом, про яку говорить Євангеліє. Ісус несе наслідки наших гріхів, себто наші провини. «Адже заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). Але смерть – це не просто фізична проблема. Це проблема духовна. Ось як про смерть говорить Святе Письмо:
«Яка користь з моєї крови, з того, що в могилу зійду? Чи буде прославляти Тебе порох, чи буде сповіщати Твою вірність?» (Пс. 30:10).
«Мене залічено до тих, що сходять у яму. Я став, як чоловік, що допомоги не має. Поміж мерцями моє ложе; немов убиті, що лежать у могилі, що їх не згадуєш уже більше, що їх відтято від руки Твоєї. Поклав єси мене в глибоку яму, у темряву, в безодню. Тяжить на мені гнів Твій, і всіма хвилями Твоїми гнітиш мене… Хіба для мертвих робиш чуда? Хіба то тіні встануть, щоб Тебе хвалити? Хіба звіщатимуть у могилі Твою милість, у пропасті глибокій – Твою вірність? Хіба чуда Твої у темряві будуть відомі, і Твоя ласка – в землі забуття?» (Пс. 88:5-8; 11-13).
«Не мертві Господа будуть хвалити, і ніхто з тих, що сходять у могилу» (Пс. 115:17).
Читайте також:
Одним словом, людина не може бути з Богом і в смерті одночасно. Однак, саме це стало можливим у Христі. Він смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував. «Він – воскресіння і життя. Хто в Нього вірує, той навіть і вмерши – житиме!» (Йо. 11:25). У Христі смерті вже нема. Він знищив прокляття і усунув провину. Він зняв із нас нашу ганьбу і одягнув нас в одежу нетління. Він засудив наш гріх і дарував нам життєдайне виправдання. Це дивовижний і дуже доступний образ спасіння, адже всі ми носимо в собі цю мерзенну тлінність, яка свідчить проти нас: ми покарані на гірке вигнання, хоча постійно пориваємось поводитись, як боги; ми вдаємо із себе царів, а насправді є жалюгідними рабами тління. І тільки в Христі ми знаходимо свою справжню славу і невинність. Тільки в Його смерті і воскресінні.
Натхненно однією цікавою читанкою)
