Олександра Скляр — голова Сестринства святої Ольги. На своїй Фейсбук-сторінці опублікувала хльосткий і влучний допис про Указ президента України щодо визначення статусу окремих релігійних свят. Автор у дотепній манері розповідає про лукаву і недолугу релігійну політику секулярних кліше української влади. Допис вартий вашої уваги. Тому ми публікуємо його в оригіналі і пропонуємо вам для ознайомлення.
Хіба не перший президент, який не відвідує церкву на Великдень (хай і символічно, хай і заради фарсу)? Але перший, який на державному рівні стрімко помножив кількість релігійних свят одним розписом. Тут й ісламські, й іудейські, а насправді просто єврейські рамазани та татарські хануки.
Проте справа не в тім, а в тотально провальній релігійній політиці останніх 6 років в Україні. Значно краще було тоді, коли державної політики щодо релігій як такої не було. Бо зараз вже соромно за такі недолугі кроки використання релігії для вкрай короткострокових та відверто хибних перспектив.
- Зеленський запропонував зробити державними низку релігійних свят
- В Офісі Президента пояснили особливості законопроекту про надання державного статусу окремим релігійним святам
Але ж ні, політики вирішили погратись у високі матерії та майже відразу незграбно впали обличчям у багно. Наприклад, коли «легітимізували» католицьке Різдво, але забули про Пасху. Вірних латинського обряду зовсім небагато в Україні, але до них в цій «реформі» дослуховувались в останню чергу. Інакше б таки не забули про Пасху. Особливо, коли все це відбувалось тільки заради ура-вестернізації від псевдо-патріотів, самопроголошених «атеїстів Київського Патріархату». Чесно кажучи, мені більше подобались святкування Різдва без «державного визнання». Адже останніми роками я стаю свідком, як 24 грудня люди набирають алкогольних обертів на святкуванні незрозуміло чого для них. «Європейське Різдво, хіба нє?» — кажуть вони, але задля візуалізації цього замішують якійсь дикий сикнретизм з Дня Подяки в США та новорічної вечірки на Манхеттені.
І такий самий підхід спадкувала нинішня влада. Біля Рош-Гашана десь втратили іудейське свято Йом-Кіпур, що важливіше за Хануку, яка несе в собі більш культурно-єврейські традиції, ніж релігійної практики. Таке враження, що перелік створив ніяк не релігієзнавець, а секулярний дурник, який написав в гуглі запит: «самые важные еврейские/мусульманские праздники» і зробив копі-паст в наказ Президента. А за ісламські свята доповіли якісь голови «ГО-кримські-татари», які можливо в мечеть заходили лишень в якості екскурсоводів. Бо абстрактні «ханукальні євреї» та «кримські татари» — це національні меншості, а ніяк не релігійні спільноти.
Проте коли дійсно релігійні спільноти звертаються з доволі конкретними зауваженнями до уряду, як наприклад щодо абортів, Стамбульської конвенції чи сурогатного материнства, або коли у однієї чи іншої церкви відбирають землю забудовники, чи то не повертають храм, який привласнили державному апарату ще більшовики, або з іншими нагальними потребами допомоги — тут вже можновладці відписуються абстрактими папірцями, мовляв «не на часі». При особливому режимі «карантин» — церкви закривають першими, компромісів щодо пасхальних святкуваннь особливо не шукали, перетворивши свято в низку інформаційних конфронтацій, а в перших планах по «виходу» взагалі про християн забули, зате згадали салони краси. Законопроекти щодо суспільного життя, які суперечать із світоглядом віруючих з церквами не обговорюються, натомість пропонують обмеження релігійних організацій нібито за ширмою «боротьби з сектами» під які потраплять не тільки протестантські спільноти, а також громадські обєднання при церквах. А от проголосити якісь свята задля толерантного іміджу — будь ласка, дуже на часі! Свята це святе, давайте веселитись на славу толерантності, вклонившись якомусь ООН!
Курбани, байрами, хануки якісь, то може відразу і зороастрійські? В Ірані практикують і можливо там це більш доцільніше, ніж Рамазан в Україні.Також давайте не забувати, що в декількох регіонах країни присутня спільнота старообрядців, наприклад.
Тенденції відверто кепські. Із появою «релігійної політики» в світській державі з’являються секулярні кліше під які намагаються загнати всі релігійні спільноти. Населенню в той час ніби декларується, що релігія це тільки свята та музеї, як Софія, і нічого більшого. Хресні ходи,мітинги християнських організацій, марш за сімейні цінності — не висвітлюються майже жодним провідним ТБ-каналом, натомість про визнання курбан-хануки Зеленським розповіли на кожному.
Матеріал взято з персональної сторінки Олександи Скляр.
[sc name=”futerblock” ]
