Як затишно, попри всі обмеження, було на самоізоляції під час карантину! Увімкнув комп’ютер, відмітився, і далі пораєшся по господарству до наступного зідзвону через тиждень. А як комфортно мені було ховатися за кордоном від війни! Ні бомбардувань, ні безсонних ночей в укритті. Коли ти сам по собі, ні з ким ділитися й не потрібно. Плекаєш ілюзію, що ти один такий унікальний, і проблеми твої − унікальні. Сходиш у неділю до чужої церкви − і нікому нічого не винен. Навпаки − всі турботливі, чемні. Гостю − максимум уваги, а чужа турбота − найкращий пластир на рану жалю до себе.
Однак, як приємно не було б бувати в церквах, де до тебе, як до гостя, виявляють підвищений інтерес, справді твоя громада − та, до якої належиш. Та, де тебе знають. Де приймають таким, який ти є, але й до того, яким ти маєш стати, не байдужі. Де викриття якщо й робиться, то не для того, щоб заподіяти біль, а щоб розділити та спільно подолати його. У рідній громаді для висловлення любові, підтримки, співчуття часом і говорити нічого не потрібно − все зрозуміло без слів. Але ще важливіше те, що у своєму колі ти як ніде знаєш, розумієш і відчуваєш потреби інших, маєш можливість узяти в них участь.
Не нарікайте, якщо не змогли знайти таку спільноту для себе. Станьте такою громадою для тих, хто поруч! Найкращі ліки проти самотності − не чекати, поки хтось подбає про тебе, а самому почати піклуватися. Усе, що ми пережили, ми пережили не даремно. Господь вів нас через випробування, щоб ми могли поділитися досвідом подолання з тими, хто стикається з такими ж проблемами.
Якщо у вас, скажімо, розпалася сім’я, Господь допоміг вам пережити це, щоб згодом ви могли допомогти тим, чиє сімейне життя також виявилося розбитим. Якщо ви втратили близьку людину, Господь використовуватиме вашу трагедію, допомагаючи через вас іншому, хто переживає подібне. Якщо вам довелося покинути свої домівки, Господь буде через вас підтримувати тих, хто також залишився без нічого. Втрати, хвороби, катастрофи, епідемії − через усе це Бог готує нас для служіння.
Читайте також:
Соціальні мережі ніколи не замінять реального спілкування. Не те що братніх обіймів − навіть мовчазної присутності не замінять. Через інтернет ми можемо лише обмінюватися інформацією. Ось і живемо у світі, де інформації дедалі більше, а сенсу дедалі менше.
