Подібно до перших християн, ми живемо в епоху плюралізму звичаїв і суджень. Нас закликають бути толерантними стосовно всього, крім, хіба що, самої нетолерантності.
Поняття «істина» сьогодні не в честі – набагато популярніше говорити про різноманітність приватних думок. Переконання і помилки стали майже синонімами, і повага до чужих переконань практично означає: ми поважаємо ваші помилки, ви поважайте наші помилки. Розвиток PR-технологій дозволяє різноманітним політичним, релігійним, і іншим угрупованням маніпулювати свідомістю громадськості, переконуючи кого завгодно в чому завгодно.
Християнська апологетика аж ніяк не ставить собі подібну мету. Її завдання не в тому, щоб бути зручним інструментом рекрутування неофітів до лав своєї партії, а в тому, щоб допомогти людині навчитися відрізняти істину від брехні і зробити усвідомлений вибір на користь істини, явленої в Ісусі Христі і що відкривається нам через Святе Письмо. Таким чином, християнська апологетика − це не набір прийомів по перевихованню опонента за всяку ціну, а сукупність теоретичних знань і практичних навичок логічного обґрунтування і ефективної передачі саме християнських переконань.
Всякий раз, коли заходить мова про біблійний мандат для апологетики, найперше, що спадає на думку − апостольський заклик: «будьте завжди готові всякому, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь [apologia] з лагідністю і благоговінням» (1 Петра 3:15). Але проблема сучасної церкви не в тому, що у неї немає відповідей, а в тому, що ніхто не ставить їй питань! Поза контекстом Біблії ця фраза абсолютно нічого не говорить про те, з якого дива нас хто-небудь повинен про що-небудь запитувати. У ній навіть можна угледіти якесь схвалення для любителів просто посперечатися, або ж для умільців відповісти так, щоб більше не питали ніколи. Але про це пише апостол? Подивімось (1 Петра 3: 8-16):
«Нехай будуть у вас всіх однакові думки і почуття, однакова любов до братів, співчуття і скромність, Не платіть злом за зло, тому що до цього ви покликані і вам у спадок обіцяно благословення:
“Хто хоче щасливо жити, і бачити добрі дні,
Хай береже свою мову від лихослів’я, а уста від обману.
Нехай відвернеться від зла, нехай добро творить.
Нехай шукає миру, нехай домагається світу,
Бо очі Господні на праведних
І вуха Його відкриті до молінням їх,
Але гнівний Господа лик, коли Він на лиходіїв дивиться” (Псалтир 33: 13-1).
Та й хто заподіє вам шкоди, якщо ви будете ревними до добра? Але навіть якщо ви і страждаєте за свою праведність, ви щасливі. “Не бійтеся, чого вони бояться, не бійтеся, але Господа Христа шануєте свято в серцях ваших” [Ісая 8: 12-13]. Завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом. Майте добре сумління, щоб тим, за що вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихословники вашого поводження в Христі».
Дивіться: мова тут, виявляється, йде зовсім не про те, як вести дискусію, але про те, яким слід бути учневі Ісуса! Християнські переконання повинні проявлятися в повсякденному житті через наживання таких чеснот, як єдність, братерство, співчуття, скромність, ревність до добра, праведність, лагідність, поважність, чиста совість. Причому, в наведених дев’яти віршах, п’ять − цитати із Старого Завіту, де була закладена основа нашої надії, що втілилася пізніше в Христі Ісусі.
Читайте також:
Ми тепер інші. Ми не такі, як були раніше. Ось причина, без якої не стануть ставити питання! Наше сподівання має проявлятися в повсякденному житті. Наше життя має стати надприроднім! Тільки в цьому випадку воно буде здаватися невіруючим протиприродним, і ті будуть питати − на чому заснована та надія, що живе в вас? Тоді-то і треба бути готовим дати логічно обґрунтовану відповідь. Якщо ж наше уповання жодним чином не проявляється в нашому житті − ніхто ні про що й питати не буде. Але тоді і готовність до відповіді − ні до чого.
