Археологи внесли зміни у датування Вавилонських воріт Іштар, використовуючи дані про минулу поведінку магнітного поля Землі
Використовуючи давні будівельні матеріали, археологи внесли зміни у датування знаменитих Вавилонських воріт Іштар, використовуючи дані про минулу поведінку магнітного поля Землі. Це відкриття не лише розкриває таємниці давньої цивілізації, а й допомагає зрозуміти внутрішні процеси нашої планети.
Джерело: haaretz.com
Тисячі років тому, месопотамські монархи, такі як Сеннахеріб, Тіглатпаласар та Навуходоносор, мали звичку маркувати свої імена на випалених глиняних цеглинах, якими вони зводили свої величні споруди. Ці монархи навряд чи могли уявити, що одного дня їхній грандіозний вчинок допоможе науковцям зрозуміти внутрішні процеси нашої планети.
Сучасні археологи використовують ці давні будівельні матеріали біля річок Вавилону для вивчення минулої поведінки магнітного поля Землі. Археомагнетизм має два основні застосування: він допомагає вивчати захисний щит нашої планети від космічного випромінювання та розробляти інструменти для датування давніх артефактів, коли радіовуглецеве датування неможливе або недостатньо точне. Нещодавно опубліковані дослідження показали, як археомагнетизм може бути систематично застосований до Месопотамії, однієї з колисок людської цивілізації.
Перше дослідження, опубліковане у грудні в журналі PNAS, відображає інтенсивність магнітного поля в Месопотамії протягом 1500 років. Це дослідження, проведене вченими з Тель-Авівського університету та Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, надає додаткові докази вже відомої, але все ще не поясненої магнітної аномалії, яка мала місце на Леванті протягом більшої частини залізного віку, з приблизно 1050 р. до н.е. до 550 р. до н.е. Друге дослідження, опубліковане в PLOS ONE минулого тижня, застосовує археомагнетизм для уточнення датування Вавилонських воріт Іштар, монументального комплексу, який колись вітав відвідувачів Вавилону, стародавньої столиці Месопотамії, розташованої поблизу сучасного Багдаду в центральному Іраку.
Метод археомагнетизму базується на тому, що багато давніх артефактів, включаючи цеглини та кераміку, містять невеликі кількості оксидів заліза та інших феромагнітних частинок. Коли ці матеріали нагріваються до високих температур – у печі або під час катастрофічної пожежі – ці частинки рухаються як маленькі компаси. Після охолодження матеріалів, частинки залишаються намагніченими відповідно до напрямку та інтенсивності магнітного поля в той час. Ці дані можна виміряти за допомогою магнітометрів, фактично надаючи зображення магнітного поля, яким воно було тисячі років тому.
Більшість глиняних цеглин, що використовувалися в античні часи, були висушені на сонці, а не випалені у печі, і тому не досягали температур, які могли б вплинути на їхні магнітні властивості. Однак для престижних проектів ассирійські та вавилонські королі інвестували в дорожчі, але більш міцні випалені цеглини. Вони також зручно маркували ці цеглини своїми іменами та іншою корисною інформацією. Оскільки історичні записи дають нам досить чітке уявлення про те, коли кожен монарх правив, археологи могли корелювати археомагнітні дані з цеглин з хронологією давньої Месопотамії, отримуючи таким чином графік стану магнітного поля під час кожного короля. Це може бути корисним у майбутньому для датування інших артефактів, які не мають таких написів і, наприклад, не можуть бути пов’язані з органічними залишками, необхідними для радіовуглецевого датування, зазначає Бен-Йосеф.
Бен-Йосеф та його колеги зібрали інформацію про 32 цеглини, більшість з яких зберігаються в музеї Слеймані в Іракському Курдистані та в Вавилонській колекції Єльського університету. Зразки датуються від кінця третього тисячоліття до н.е., приблизно до 2000 р. до н.е., до близько 550 р. до н.е., незадовго до падіння Нововавилонської імперії.
Дані відповідають попереднім дослідженням, проведеним в Йорданії та Ізраїлі, які показують, що під час залізного віку магнітне поле на Леванті коливалося швидко та різко, досягаючи найвищих інтенсивностей, які коли-небудь були зафіксовані, з показниками, які були більш ніж удвічі вищими за сьогоднішні. Оскільки інтенсивність магнітного поля Землі варіюється від регіону до регіону, дослідники хотіли знати, наскільки далеко простягалася так звана Левантинська залізна аномалія. У поєднанні з подібними нещодавніми результатами з південної Європи, нові дані з Месопотамії показують, що аномалія дійсно була дуже поширеною, каже Бен-Йосеф.
Ворота Іштар, які зараз зберігаються в Пергамському музеї в Берліні, були побудовані з витонченої глазурованої обпаленої цегли та прикрашені барельєфами тварин, що символізують месопотамських божеств. Як свідчить клинописний напис на комплексі, ми вже знали, що його побудував Навуходоносор II, який правив у 605-562 рр. до н.е. і сумно відомий в єврейській історії знищенням Єрусалиму та Першого храму в 586 р. до н.е.
Однак археологи визначили три різні етапи будівництва воріт, і неясно, коли пам’ятник був побудований під час довгого правління Навуходоносора, і чи був він взагалі завершений за його життя, зазначає дослідження PLOS ONE. Також точаться дебати щодо того, чи могли ворота Іштар були побудовані для святкування завоювання Єрусалиму, пишуть доктор Аніта Ді К’яра з Національного інституту геофізики та вулканології Італії та її колеги.
Щоб з’ясувати ці питання, команда дослідників взяла невеликі зразки цегли, що зберігається в Пергамському музеї, і належить до всіх трьох етапів будівництва воріт. Порівнявши дані з цеглин із раніше добре датованою магнітною інформацією з Леванту, вони виявили, що ворота, ймовірно, були побудовані приблизно в 569 році до нашої ери.
Це означає кінець правління Навуходоносора та зменшує ймовірність зв’язку із завоюванням Єрусалиму, яке відбулося понад 15 років тому, роблять висновок дослідники. Вони також не виявили статистично значущої мінливості в магнітних даних трьох етапів будівництва, тобто вони, швидше за все, відбувалися протягом коротких періодів одна від одної протягом життя Навуходоносора.
Хоча практичні застосування археомагнітних досліджень є легким, все ще є деякі вагання щодо їх використання, частково тому, що метод є руйнівним, каже Бен-Йосеф.
Читайте також:
«Це дуже незначно, нам просто потрібні шматки розміром один-два міліметри, але куратори та директори музеїв все ще вагаються, і важко отримати дозвіл», — каже він.
Однак позитивні результати месопотамських цеглин, ймовірно, відкриють двері для майбутніх досліджень, прогнозує Бен-Йосеф, зазначивши, що після останніх публікацій він уже отримав запрошення від інших установ взяти зразки їхніх стародавніх месопотамських артефактів.
