Зізнаюся чесно – я не маю ні найменшого уявлення, звідки в євангельських церквах Радянського Союзу з’явилася така традиція – хліболамання (або – Вечерю Господню) здійснювати раз на місяць, в першу неділю місяця.
Традиції – взагалі справа темна. Коли вони зароджуються і навіть ще не стали традиціями, обгрунтування їм не потрібно. Наприклад, коли перші християни збиралися ночами в катакомбах, і кожен приносив з собою світильник (лампаду, миску, свічку), тим самим він вносив свою лепту в спільну справу. Адже в темряві спілкуватися, а, тим більше, читати священні тексти, не виходило. Але коли, через сторіччя, з’явилося газове освітлення, а потім і електрика, свічки залишилися. Як же без них? Ми завжди їх запалювали! Це стало традицією. І вам приведуть цілий ряд благочестивих і богословськи обґрунтованих доводів, що сенс традиції цієї набагато глибший, ніж підтримка доходів єпархіального свічкового заводика.
Так само і з періодичністю хліболамання. Одні віруючі проводять його при кожній зустрічі, інші – тільки у неділю, треті 0 раз на місяць. А є й такі, що і зовсім – раз на рік. І у кожної групи формується своє благочестиве обгрунтування власної практики. Тільки спробуй поставити її під сумнів! Заповідь, залишена для єднання послідовників Христа, тут же стає приводом для чвар. Але чи не за те ж саме дорікав Господь фарисеїв: «Ви заради свого звичаю заповідь Божу знехтували» (Від Матвія 15: 6)?
Проте, умови карантину багато в нашому практичному богослов’ї розставляють по місцях. Наближається не тільки горезвісна перша неділя місяця, але і святкування Великодня. І вже лунають панічні питання: «Як же бути?» А відповідь проста: бути Церквою Христовою! І, нарешті, вчитися реально дотримуватися того, що проголошуємо на словах.
В першу чергу слід згадати, що церква – це не те куди ми ходимо, а те, ким ми є у Христі. Ми не перестаємо бути нею, навіть якщо не можемо відвідувати загальні збори. Причому – не тільки через карантин. Наприклад – якщо комусь терміново потрібна допомога. Адже священник і левіт в притчі про милосердного самарянина пройшли повз, швидше за все, не через відсутність співчуття до ближнього, а поспішаючи на служіння Богу.
Далі, в Біблії ми читаємо: «Вони постійно перебували в апостольській науці, в ламанні хліба і в молитвах” (Дії 2:42). Саме спілкування, а не територіальна концентрація, робить нас громадою. Навіть якщо ми збираємося разом, але не спілкуємося, будучи байдужі один до одного, громадою це не називається. Сьогодні ж такі технології, як мобільний зв’язок і інтернет, дозволяють залишатися в спілкуванні, навіть якщо разом зібратися не вдається.
Карантин нагадує також, що Велике доручення велить вчити слідувати за Христом, а не заманювати в свої ряди. І що наставники церкви – НЕ погоничі, які прагнуть замкнути всіх в одному загоні, а пастирі, поставлені пастирями, «щоби приготувати святих для справи служіння, для збудування Христового тіла, аж поки всі досягнемо єдності віри й пізнання Божого Сина, досконалого змужніння, міри зрілості — повноти Христа» (Ефесян 4: 12,13).
Читаємо також, що учні Христа «І щодня вони однодушно перебували в храмі та, ламаючи по домах хліб, у радості й простоті серця приймали їжу, вихваляючи Бога та маючи милість у всіх людей. Господь же додавав до них щодня тих, які спасалися» (Дії 2: 46,47). Перші послідовники Христа не втрачали можливості збиратися разом, коли така була. Але навіть руйнування храму і Єрусалима не стало загрозою їх єдності у Христі.
Нарешті, в контексті розмови про Хліболамання, надомна ізоляція через карантин благословляє нас можливістю перевірити на практиці: чи дійсно ми сповідуємо священство всіх віруючих? Так, це символічно і благочестиво, коли церемонію проводить старший – в будинку чи, в громаді. Але не це робить ритуал – таїнством, а участь в ньому – гідним.
[sc name=”futerblock” ]
І чим ця неділя, що наближається, горезвісна? І якщо традиція хліболамання у першу неділю місяця – справа темна /як і усі традиції/, що заважало керівництву церков її зламати і проводити спомин щонеділі чи щодня? Але тішуся що у першої церкви була така традиція /темна справа/ – ‘ І кожного дня перебували вони однодушно в храмі, і ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечні простоті.’ Для чого паплюжити все те, про що ви самі стільки років вчили.
Скажіть нормально,заборона влади, а не переводіть традицію хліболамання у необов’язковий розряд ‘темних справ’.