Притчі

Горе

Одного разу друг розповів мені таку історію про горе:

«Я був молодий, і в моїй душі жила велика туга за чимось таким, що могло б збагатити мене.

І ось прийшов до мене наш Господь, постукав у мої двері та й сказав:

— Чи хочеш ти відчинити гостю, якого Я веду з собою?

— Господи, — сказав я, — я чекаю на гостя, який міг би вгамувати мою тугу. Скажи мені: Це радість, яку Ти привів до моєї оселі?

– Ні, – відповів наш Господь, – це Горе. Це найкращий гість, якого Я можу дати тобі цього дня.

Схожі статті

– Господи, – сказав я, – моє серце розривається від великої туги, Горе не може допомогти мені.

Наш Господь глянув на мене ніжним, незмірно глибоким поглядом, а потім Він пішов, і Горе поруч з Ним.

Я ж рушив у дорогу, щоб шукати Радість.

Через кілька років я стояв перед дверима нашого Господа і стукав у них.

– Господи, – сказав я, – мої молоді роки закінчуються. Але мені не хочеться, щоб вони зникали, як краплі води у піску. Мені хочеться зробити щось велике і добре, щось гідне збереження у пам’яті людей. Бо інакше моє життя буде даремно витрачено.

Наш Господь довго дивився на мене.

— Ти не хотів відчинити свої двері для горя, ти вважав за краще піти, щоб шукати радість. І тепер ти хочеш зробити щось велике перед тим, як твоє життя встигне втекти від тебе. Горе зробило б твій погляд спокійним і ясним, воно збагатило б твоє серце і додало б твоїй волі милосердя — ти знайшов би своє задоволення в любові до безпорадних, і, мандруючи з Горем, зустрів би Радість. Чисті душею, милосердні й велелюбні стоять вище за всяку велику справу. Світ прагне їхньої допомоги. Ти міг би бути одним із них, якби ти пішов за Горем. Воно виробило б і очистило б усе найкраще в тобі. Тепер же ти зробив свою велику тугу. Твої ноги втомилися на стежках захоплень і суєт, твої руки обомліли тому, що надто часто простягав їх до гілок дерева мирських пожадань і розваг. Твій погляд притуплений внаслідок надто напруженого пошуку радощів. Як же ти тепер хочеш зробити щось велике?

– Господи, – сказав я й опустив мої очі, – чи не можеш дати мені ще й тепер Горе у провідники?

— Твої молоді роки минули, і ти ніколи не можеш більше стати тим, чим ти міг би бути, якби ти відчинив двері для нього тоді, коли Я вперше прийшов з ним до тебе. Але воно може вести тебе ще й досі.

І я пішов із Горем.

Коли я обернувся, я побачив Радість, що стояла поруч з нашим Господом, і Його очі сяяли…

І мандрівки з Горем не були мені тягарем, як я це уявляв собі. Мої кроки стали впевненими та спокійними, навколо мене панували спокій та мир. Люди стали тягтися до мене, бо Горе зробило мою руку м’якою, мій голос втішним і мої ноги невтомними, щоб поспішати на допомогу.

Туга ж залишалася, як і раніше, в моїй душі. Але вона більше не загрожувала розірвати мої груди. Вона надавала мені силу, яка виходить із чистого, ясного осіннього повітря, і вона підіймала мене високо над гіркотою суєтного та порожнього життя.

І я зрозумів слова нашого Господа: «Блаженні, що плачуть…».

Джерело: lio.ru

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button