Для життя

Фінансова підтримка пастора. Що говорить Біблія?

Тільки 31 % пасторів одержують достатню фінансову підтримку, щоб не працювати додатково. Детальніше про це читайте у статті: «Пастор із подвійною зайнятістю чи на підтримці церкви? Ситуація сучасної України. На жаль, такий стан речей негативно впливає на служіння пасторів та християнську громаду загалом.

Причиною насамперед слід назвати особливості менталітету українських християн, які сформувалися під тиском комуністичного режиму. Як відомо, комуністичний режим активно боровся з церквою, і однією з його головних «мішеней» було церковне керівництво.

Комуністичний режим намагався нав’язати церквам зручну йому модель проповідника, а отже, і пастора. Проповідників намагалися позбавити трьох речей: богословської освіти, світської освіти та можливості мати наставників в особі досвідчених служителів.

Метою боротьби з церквою було зниження церковної активності проповідників та служителів церкви, і для цього комуністичний режим використовував різні методи. Як наслідок, низька церковна активність стала частиною культури багатьох церков, які пережили гоніння з боку держави.

При сформованій культурі низької активності служителя, пастору іноді не дуже ясно, чим він може займатися протягом тижня. Тому іноді пастор вважає більш логічним працювати протягом тижня на підприємстві, ніж вигадувати собі заняття в церкві.

Крім того, радянське законодавство зобов’язувало кожного члена товариства бути офіційно працевлаштованим (стаття про дармоїдство). Оскільки пасторське служіння не визнавалося як офіційна професія, для пастора не залишалося іншого варіанту, крім подвійної зайнятості. Це сформувало у церковних громадах пострадянського простору переконаність, що служіння має відбуватися виключно на волонтерських засадах. Сама ідея матеріальної винагороди праці пастора при цьому може сприйматися з підозрою як «недуховна».

Другим фактором стала активна місіонерська допомога із боку західних церков. Вона сприяла формуванню в деяких громадах споживчого ставлення до церковного лідерства та нерозуміння фінансової відповідальності за підтримку служіння церкві та місії.

Біблійне вчення про фінансову підтримку служителя церкви

Старий завіт: левити

Ще у Старому Завіті ми зустрічаємо концепції підтримки служителів, які були дано Самим Господом.

Перший приклад, що стосується левітів та священників, ми знаходимо у Книзі Чисел. У першому розділі Господь дає певне завдання для всього Ізраїлю – завоювати Обітовану Землю – і для цього завдання формується потужна армія, куди закликають молодих людей віком від двадцяти років і старших (Числ. 1:1-3).

Але Господь дає ще один наказ: не включати представників племені Левитового до числа воїнів. Їх усувають від участі в такій значущій для Ізраїлю суспільній та історичній події. На противагу цьому Господь дає левітам інше покликання: охороняти скинію, переносити її, допомагати народу в жертві Богу (Числ. 1:47-53).

Така робота могла здаватися недостатньо важливою для перемоги над філістимлянами. Могло навіть скластися враження, що це покликання робить з левітів людей другого сорту. Але бачимо, що Сам Господь визначив окрему групу людей для служіння Собі.

Наступний текст ми знаходимо у 18-му розділі Книги Чисел. На цей момент історії в ізраїльському народі налічувалося близько 50 тисяч левітів. І Господь дає додатковий наказ щодо стилю життя Левитів: їх позбавляють земельних наділів. Крім обмеження у військовій службі, Господь позбавляє Своїх служителів і можливості самостійного фінансування: «І сказав Господь до Аарона: У їхньому Краю ти не будеш мати власности, і не буде тобі частки між ними, Я частка твоя та власність твоя поміж Ізраїлевими синами!» (Числа 18:20).

Нам важко однозначно зробити висновок, наскільки фінансова підтримка священників була для Ізраїлю знайомою та зрозумілою практикою. Якщо така практика існувала в Єгипті, чи сприймалася вона євреями як прийнятна, чи ні? Однак текст показує, що дана практика не була варіативною, вона ставила левітів у повну залежність від Бога та опосередковану залежність від побратимів у питанні повсякденних побутових потреб та у питанні довгострокової фінансової стабільності.

Важливо також підкреслити, що Господь повідомляє Ізраїлю: Він Сам є «долею» для Левитів. Фінансова підтримка Левитів – це не стосунки священників з іншою частиною суспільства, це стосунки Божого народу з Богом, оскільки десятина була інструментом довіри Богу та прийняття фінансової підтримки служителем. Це також інструмент довіри Богу («Я частка твоя та власність твоя…»).

У книзі Числа 18:30-31 сказано: «І будете їсти це на кожному місці ви та дім ваш, бо це нагорода для вас взамін за вашу службу в скинії заповіту. І ви не понесете через це гріха, коли будете приносити найкраще з нього, а святощів Ізраїлевих синів не збезчестите, і не повмираєте…». З тексту видно, що Господь засновує повне фінансове забезпечення Левитів на факті їхнього служіння. З небесної перспективи це заслужена винагорода за їхню працю.

На підставі 18 глави Книги Числа ми можемо зробити висновок, що як представник Божого народу, що жертвує, так і служитель, що приймає дари, повинні були виявляти довіру Богу, Який заповнює потреби будь-якої людини. Тут же, в розділі 18, повідомляється про якість матеріальної підтримки Левитів: «Усе найкраще зо свіжої оливи, і все найкраще з молодого вина та збіжжя, їхні первоплоди, що вони дадуть Господеві, Я віддав їх тобі. Первоплоди усього, що в їхньому Краю, що вони принесуть Господеві, будуть для тебе, кожен чистий у твоїм домі буде те їсти» (Числ. 18:12,13).

Господь встановлює щодо турботи про Левитів високий стандарт: «все найкраще» з винограду, хліба та оливи, а також «все перше» із творів землі. У розділі 18 ми бачимо двадцять згадок, що матеріальна підтримка Левитів – це дар від Бога.

Новий Завіт: приклад Христа

Господь Ісус мав професію тесляра, але почавши публічне служіння, Він залишив це ремесло і присвятив себе основній меті Свого приходу на землю. «І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були, та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили» (Луки 8:1-3). У цьому тексті повідомляється, що Марія Магдалина, Іоанна, Сусанна та інші жінки підтримували фінансове служіння Христа та Його апостолів. Йдеться не про одноразове пожертвування на служіння Христа, а саме про тривалу підтримку служіння.

Цей текст частіше розглядають у контексті: жінки служать Ісусу, і кожен служить тим, що може. Але він також говорить про те, яку стратегію вибрав Ісус для підтримки Свого служіння. Ісус міг підтримувати Своє служіння чудовим чином, як у випадках з грошима на оплату храмового податку, насиченням 4000 та 5000 чоловіків, або перетворенням води на вино. Однак Господь обирає підтримку Своїх послідовників.

Друге, на що варто звернути увагу у цьому текст: підтримку Ісус отримував від жінок. З одного боку, деякі з жінок, згаданих у цьому тексті, могли належати до високого стану, як, наприклад, Іоанна, дружина Хузи, який був адміністратором (домоправителем) у домі Ірода Антипи. Інші жінки могли мати більш скромне соціальне та майнове становище.

Апостол Павло в посланні до церкви, що знаходиться в Коринті, згадує про наказ Господа, щоб проповідники (служителі) підтримувалися тими людьми, яким служить проповідник: «Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії» (1 Кор. 9:14). У нас немає інформації про те, коли саме Ісус дав цей наказ, але цей текст засвідчує, що він був ним висловлений.

Слід також звернути увагу на спосіб життя, який наш Господь обрав для Себе. Хоч Він і отримував якісь дари для служіння, але жив дуже скромно. Фінанси не були Його метою. Євангеліст Лука в 9:57-62 описує підхід Христа до матеріальних ресурсів: Божа справа посідала перше місце у житті Христа.

У житті Христа ми бачимо, що Господь наголошував на служінні. Він приймав дари для підтримки Свого служіння та служіння Своїх учнів, але при цьому матеріальні ресурси не були цінністю чи метою їхнього життя.

Новий Завіт: апостол Павло

З одного боку, апостол Павло сприймається як служитель, який практикував подвійну зайнятість, оскільки займався виготовленням наметів. З іншого боку, апостол вчить необхідності підтримувати служителів. Розгляньмо приклади з життя Павла, а також приклади його настанов щодо підтримки служіння.

2 до Солунян 3:7-9: «…Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас. Бо ми поміж вами не сидні справляли, і хліба не їли ні в кого даремно, але в перевтомі й напруженні день і ніч працювали, щоб не бути нікому із вас тягарем, не тому, щоб ми влади не мали, але щоб себе за взірця дати вам, щоб нас ви наслідували». У цьому уривку апостол Павло пояснює фессалонікійцям помилковість їхнього вчення про Друге пришестя Христа і, зокрема, говорить про практичні наслідки цього вчення, нібито праця не духовна. Цілком можливо, що проблемою була і банальна лінь фессалонікійців. З цієї причини апостол згадує свою роботу, показуючи приклад правильного ставлення до праці.

Дії 18:1-9 (Коринф): апостол Павло зупиняється біля Акіли і Прискіли в Коринфі «а що був він того ж ремесла», і він працює, бо їх ремеслом було виготовлення наметів (18:1-3). Далі ми бачимо історію, як Господь підбадьорює Павла. Цілком можливо, це було з переживаннями апостола, які спонукали його залишити служіння в Коринфі. Можливо, ці роздуми Павла про продовження чи залишення служіння стали причиною, по-перше, нічного видіння (18:9), а, по-друге, того, що апостол зайнявся виготовленням наметів. Слід зазначити, що у 9 розділі послання до Коринтян апостол Павло особливо роз’яснює і захищає своє право отримувати фінансову підтримку від церкви у Коринфі. Однак у цьому посланні Павло повідомляє про прийняте рішення забезпечувати себе фінансово через духовну незрілість церкви і через несправедливі звинувачення, що він нібито проповідує заради грошей.

Далі ми бачимо, що Павло повертається до виконання свого служіння, і цьому передували кілька подій: прибуття Сили та Тимофія з фінансовою допомогою з Македонії (Дії 17:4 – залишилися в Македонії; Дії 18:5 – прийшли в Коринф); видіння від Бога зі словами підбадьорення (Дії 18:9); підтримка з боку Аполлоса (Дії 19:1). Можна припустити, що тут вплинув фінансовий фактор, і деякі автори вважають, що вплив був значним (Шадрах Стів «Прохання Бога»).

Дії 20:33-34 (Ефес): «Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав… Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною». Служіння Павла в Ефесі призвело до занепаду бізнесу, пов’язаного з поклонінням богині Артеміді. Можна припустити, що фінансова підтримка служіння апостола у цій ситуації могла бути витлумачена як руйнація язичницьких практик з метою отримання особистої вигоди. Таким чином, саме фінансоване служіння у разі могло бути зумовлено контекстом. До подібних практик і сьогодні вдаються служителі, які працюють із новонаверненими у недосягнутих народах.

Богослов’я Павла

У попередніх уривках ми розглянули приклади того, як Павло практикував подвійну зайнятість для підтримки свого служіння, але слід також розглянути текст 1 Коринтян 9:1-18, де апостол викладає вчення з цього питання. Цей уривок досить емоційний, і можна дійти невтішного висновку, що у ньому автор захищає практику підтримки служителів церквою. Павло реагує на звинувачення з боку незрілих християн Коринфа в тому, що він проповідує Євангеліє з метою особистого збагачення: «Оце оборона моя перед тими, хто судить мене. Чи ми права не маємо їсти та пити? Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа? Хіба я один і Варнава не маємо права, щоб не працювати? Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари?» (1 Кор. 9:3-7). У цьому уривку Павло дає розгорнуту відповідь на запитання про підтримку пастора чи місіонера, використовуючи логічні, біблійні та історичні аргументи. Мета тексту – відповісти на запитання, чому він, Павло та інші служителі має право на фінансову підтримку з боку церкви. При цьому для логічного обґрунтування своєї позиції Павло використовує кілька аналогій: воїн має право на матеріальне забезпечення; виноградар (у деяких переказах землероб) має право на частину врожаю; пастух має право на молоко.

Логічний аргумент апостол Павло підкріплює біблійним аргументом зі Старого Завіту (Втор. 25:4) про працюючу волю: «Бо в Законі Мойсеєвім писано: Не в’яжи рота волові, що молотить. Хіба за волів Бог турбується?» (1 Кор. 9:9).

І, нарешті, Павло використовує історичний приклад зі священиками у Храмі (1 Кор. 9:13), при цьому принцип оплати праці священиків подається як актуальна практика для церкви. Ось які висновки з цього тексту робить Стів Шадрах: «Якщо юдеї покликані дбати про своїх духовних лідерів, чи не повинні християни взяти з них приклад і чинити також?». І далі він цитує Елліса Голдштейна: «цей принцип [принцип фінансової підтримки] протягом усієї Біблії не змінюється, змінюється лише його практичне застосування»(Шадрах Стів. «Прохання Бога»).

Апостол Павло завершує свої міркування щодо підтримки пасторів наказом Ісуса Христа: «Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії» (1 Кор. 9:14). Далі Павло знову згадує про свій негативний досвід у Коринфі, коли йому дорікали, незважаючи навіть на те, що він не користувався фінансами від їхньої церкви: «Але з того нічого не вжив я» (1 Кор. 14:15).

Шляхи зміни ситуації, що склалася

У сучасному світі ми стикаємося із двома крайнощами. З одного боку, вплив західної культури, що сформувала поняття «професійного пасторства», веде до зниження залучення християн до служіння без гарантованої оплати. З іншого боку, чимало пасторів присвячують служінню в церкві від 30 до 60 годин на тиждень, не маючи достатньої підтримки від церковної громади.

У контексті українських баптистських церков, як ми бачимо, актуальнішою є проблема недостатньої турботи про пастора.

Наведені нижче роздуми не претендують на роль рекомендацій всім церквам.

Ми живемо у матеріальному світі, у конкретному культурному середовищі. З одного боку, потребуємо для підтримки життя в матеріальних ресурсів, а з іншого – ряд конкретних параметрів, як економічна ситуація в регіоні, міграційні процеси, розмір церкви та інше неминуче впливатиме на спосіб підтримки пастора, обумовлюючи найбільш прийнятну для конкретних умов біблійну модель.

Членам церкви не слід забувати про те, що багато пасторів у своїй роботі значно перевищують встановлені трудовим законодавством 40 годин на тиждень. Їхній робочий день не нормований, і включає обов’язки, які неможливо запланувати заздалегідь (допомога в кризових ситуаціях, похорон тощо).

По-перше, нам слід порушити питання про біблійну модель підтримки пасторів та сформувати відповідну модель (або моделі) для церкви в Україні.

По-друге, необхідно почати привертати увагу церкви до питання піклування про пасторів. У зв’язку з цим тішить, що керівництво Союзу ЄХБ приділило увагу цій проблемі, опублікувавши на своєму сайті статтю Олега Бориса «Сім причин шанувати пастора». Слід також особливо відзначити ініціативу «Послужи пастору», яка набуває сьогодні популярності серед євангельських християн-баптистів і націлена на формування культури турботи про пастора церкви. У рамках цієї ініціативи автори підготували буклет «50 ідей», де пропонують різні способи вияву турботи про пастора.

Водночас ці ініціативи не несуть у собі принципового розв’язання питання про фінансову винагороду пастора за служіння, яке він несе. Слід зазначити, що на цей час ми не маємо єдиного способу розв’язати цю проблему.

Питання оплати пасторів було досить добре розглянуте Радою ВРЦ ЄХБ у жовтні 2017 року. Було сформульовано рекомендації, опубліковані у вигляді «Положення про служіння пресвітера в помісній церкві ВРЦ ЄХБ».

Опитування служителів показало, що у баптистських церквах України і сьогодні є противники оплати пасторської праці у церкві. Вважаючи цю практику неприйнятною, такі люди водночас найчастіше висувають до пастора високі вимоги і добре знають, що пастор має робити. Однак слід розуміти, що якщо пастор змушений працювати поза церквою на повну ставку для утримання сім’ї, церковним справам він зможе віддавати лише залишок свого часу та сил. Це значно знизить ефективність його служіння і при цьому буде порушено біблійний принцип «краще – Богові». З іншого боку, якщо служіння стає для пастора оплачуваною церквою роботою, члени церкви вправі стежити за якістю цієї роботи.

Сучасна церква в Україні потребує здорового біблійного вчення про винагороду пасторської праці. Слово Боже каже: «Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, і голосіння женців досягли вух Господа Саваота! Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої вигодували, немов би на день заколення» (Якова 5:4-5). Хіба це не грізне викриття оплати праці працівників на ниві Божій?

Читайте також:

Для переосмислення питання оплати праці пастора у сучасній церкві можуть бути запропоновані такі кроки:

  1. Жертвуйте на служіння вільно та з радістю. Як пожертвування, і прийняття підтримки — це вертикальні відносини, а не горизонтальні.
  2. Визначте найкращу модель підтримки пастора, виходячи з кількості членів церкви, реальної завантаженості пастора у служінні, очікувань від пастора, економічної ситуації, рівня життя в регіоні тощо. На думку Р. Ч. Спрола молодшого (RC Sproul Jr): Пастор не витрачає гроші церкви, коли отримує зарплату. А ті, хто платить десятину, не купують його роботу і не стають керуючими його домашнього бюджету. Не визначайте, де і як йому жити, через маленьку зарплату» (Р. Ч. Спроул. «Скільки має отримувати ваш пастор?»).
  3. У вирішенні такого делікатного питання, як розмір пасторської зарплати, щоб уникнути конфліктів і поділів, слід залучати не всіх членів церкви, а лише духовно зрілих. Цінним ресурсом для обговорення цього питання може стати «Положення про служіння пресвітера в помісній церкві ВСЦ ЄХБ», яке містить низку ідей щодо посадової інструкції пастора та пропонує критерії визначення розмірів його зарплати. Якщо обговорення цього питання призводить до розбіжностей, зупиніть дискусію заради миру в церкві і просто візьміть час для молитви та вивчення Писання щодо цього питання.
  4. Прагніть сформувати всередині церкви культуру поваги до пастора і служителів: «А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю (подвійною платою), а надто ті, хто працює у слові й науці» (1 Тим. 5:17). Пам’ятайте, що пастор – це не платний співробітник церкви. Він співпастор Великого Пастиря. Не дозволяйте фінансовому тиску руйнувати його служіння, а його сім’ї терпіти скруту.
Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Валентин Синій

Ректор Таврійського Християнського інституту. Магістр Херсонського державного університету за спеціальністю «Історія». Магістр з практичного богослов'я в ТСМ. Автор багатьох наукових публікацій.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button