Біль за безневинно страждаючих, які страждають жорстоко і несправедливо. Відчай від усвідомлення свого безсилля. Не спиться в чистому м’якому ліжку після перегляду зведень з місць, після усвідомлення зла, що кричить на наших очах, яке вже цілком і заслужено можна назвати фашизмом.
Ще більше мук приносять роздуми про його джерело. Здавалося б, що з боку цієї країни таке неможливо у принципі. Бо вона найбільше від нього, від фашизму, постраждала. Але от ізуверська суть реанімованого комунізму – він відроджується з кожною вже відрубаною головою, труп, що лежить у самому серці країни, цвинтар, створений навколо нього, незмінно випромінюють свою зловісну радіацію і вбивають усе живе навколо.
Ми довго поблажливо кивали в бік безбожників, які зарвалися, запаковані нафтодоларами, думаючи: це блаженство, це минеться. Не минулося. Виросло в велетня, що вивергає вогонь і смерть зі своїх драконячих голів. Їм захотілося більшого, вони уявили себе Голіафом, їх стали дратувати всі, хто не бажає рабськи їм служити, хто вірить не в їхнього бога.
І все ж таки… І все ж велетень цей фейковий. Бо за літаками, танками, снарядами й градами ховається банальне боягузтво – величезною панікою велетень труїть, вбиває і садить у в’язниці всіх і кожного, хто здатний проявити ознаки свободи, хто має сміливість у його бік кинути пластикову склянку. Тому вогнедишні голови праворуч і ліворуч ліплять ярлики «іноагентів», «терористів», «зрадників», блокують сайти, на яких люди можуть дізнатися правду, знімають передачі з сітки ТБ (скоро там залишиться тільки «Лебедине озеро». Та й швидше вже!).
Голіаф скільки завгодно може куражитися і трясти зброєю. Він труп за визначенням. Гітлеру вдалося набагато більше, але це не вберегло його від ганьби та мерзенної кончини. Здавалося б про це нагадувати не потрібно. Є потреба. Тому що сьогодні наші українські брати, сестри, матері, старі, діти та немовлята змушені пройти жахливу долину смертної тіні. Пройти й не злякатися зла.
Читайте також:
Всемогутній Бог нехай стане їхнім захистом! Слова людини, яка перемогла Голіафа, нехай будуть для них втіхою та силою: «Тому що Ти зі мною; Твоє жезло і Твоє посох – вони заспокоюють мене» (Пс. 22:4). І ще за них сьогодні молиться весь світ. А ця зброя сильніша за будь-яку атомну бомбу!
Як той, хто майже потрапив під обстріл, можу на 100% сказати, що у “падаючому літаку” віручими точно не стають… У такі моменти ви не те, що молитву не згадаєте – забудете власне ім’я. Ба більше, якщо в мене раніше були рудементовані залишки віри, то після цієї події було лише відчуття, що ні на кого, окрім себе, я не можу покластися. Відчуття було неначе уся культура людська, емпатія, всі ці порожні “цінності”, про які пройдисівти лялякають із кожної праски та особливо традиції – все це просто розвалилося у прах прямо у мене на руках. Тоді я відчув усю дикість цього світу. Його точна не міг створити “добрий” бог – лише диявол на таке лицемірне безглуздя був здатен…