В пітьмі віків та ніч була значима —
Натомлена від горя і тривог.
Земля в обіймах неба відпочила,
І в тиші народилось: з нами Бог!
Багато що вже неможливе нині:
Царі не бачать далей неземних.
А пастори, зодягнуті в гординю,
Бува, не чують ангелів святих…
Те, Невмируще, що в цю ніч родилось,
Хіба підвладне часові воно?
Це слово вічне, як велика милість,
Лягло мені на душу вже давно.
Так, з нами Бог! Не там, в шатрі чудеснім,
Де під ногами – зоряні вінки.
Не у глибинах просторів небесних
І не в заснулій пам’яті віків.
Він тут живе. Він дихає між нами.
Свою цілющу роздає любов…
Чи віриш ти, обтяжений гріхами,
Що вічні ми, допоки з нами Бог?
Сергій Рачинець
