Я не хочу плакати тужливо
І ховатись в самоті сумній,
Бо мій жереб зітканий з надій –
Я живу. Я вірю. Я щаслива.
Я не хочу дорікати долі,
Вимолити в Бога іншу путь,
Бо напевне знаю: в тому й суть,
Щоб не заблукати в отчім полі.
Я не хочу в пошуках скарбів
Відректись від милих солов’їв,
Солоспівів гомінкого гаю.
Ці пісні високі, чарівні
Не долинуть до чужого краю –
Їх джерела в рідній стороні.
Більше поезії Мирослави Милян:
Мирослава Милян
