В 1 Коринтян 15:17-19 Павло говорить, що якби Христос не воскрес із мертвих, ми все ще перебували б у своїх гріхах, тобто були б приречені на пекло, а не на рай:
«Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись! Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!».
Він не просто говорить, що якщо немає Неба, то християнське життя марне. Він каже, що якщо немає воскресіння мертвих, то християнська надія є ілюзією, і нас треба жаліти за те, що ми віримо в Христа. Павла не цікавить Небеса, призначені лише для людських душ.
Видавання бажаного за дійсне не є причиною того, що в глибині душі ми прагнемо воскреслого життя на воскрешеній землі, а не безтілесного існування в духовному світі. Швидше, ми прагнемо цього саме тому, що Бог має намір воскресити нас до нового життя на Новій Землі. Саме Бог створив нас, щоб ми бажали того, для чого ми створені. Це Бог «поклав вічність у серцях людських» (Екклезіаста 3:11). Це Бог створив нас, щоб ми жили на землі й бажали земного життя. І саме наше тілесне воскресіння дозволить нам повернутися до земного життя − цього разу звільненого від гріха і прокляття.
«Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!» (2 Коринтян 5:17).
Стати новим творінням звучить так, ніби це передбачає радикальну зміну, і це дійсно так. Але хоча ми стаємо новими людьми, коли приходимо до Христа, ми все ще залишаємося тими самими людьми.
Навернення − це поєднання змін і безперервності. Коли я став християнином, будучи старшокласником, я став новою людиною, але залишився тим самим, ким був завжди. Моя мама бачила багато змін, але все одно впізнавала мене. Вона казала: «Доброго ранку, Ренді», а не «Хто ти?». Я все ще був Ренді Алькорном, хоча й суттєво зміненим Ренді Алькорном. Мій пес ніколи не гарчав на мене − він знав, хто я такий.
Так само той самий Ренді (який зараз дуже змінився) зазнає ще однієї зміни після смерті. І я зазнаю ще однієї зміни після воскресіння. Але попри всі зміни я залишатимусь тим, ким я був і ким я є. Буде тяглість від цього життя до наступного. Я зможу сказати разом з Йовом: «цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі» (Йов 19:26-27).
Навернення передбачає трансформацію старого, а не його знищення. Попри радикальні зміни, які відбуваються через спасіння, смерть і воскресіння, ми залишаємося унікальними істотами, яких створив Бог. Ми маємо ту саму історію, зовнішність, пам’ять, інтереси та навички. Це принцип викупної безперервності. Бог не збирається відкидати своє первісне творіння і починати все спочатку. Замість цього Він візьме Своїх занепалих, зіпсованих дітей і відновить, освіжить і оновить нас до нашого первісного задуму.
Якщо ми не зрозуміємо принцип безперервності викуплення, ми не зможемо зрозуміти природу воскресіння. «Повинна бути безперервність, − пише Ентоні Хокема, − бо інакше не було б сенсу говорити про воскресіння взагалі. Покликання до життя абсолютно нового набору людей, абсолютно відмінних від нинішніх мешканців землі, не було б воскресінням».
Перше послання до Коринтян 15:53 говорить:
«Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя».
«Потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом». (1 Солунян 4:17).
Порожня гробниця є остаточним доказом того, що воскресле тіло Христа було тим самим тілом, яке померло на хресті. Якби воскресіння означало створення раніше неіснуючого тіла, то первісне тіло Христа залишилося б у гробі. Коли Ісус сказав Своїм учням після воскресіння: «Це Я Сам», Він підкреслював їм, що Він був тією ж людиною − духом і тілом − яка пішла на хрест (Луки 24:39). Учні бачили сліди Його розп’яття, безпомилковий доказ того, що це було те саме тіло.
Ісус сказав: «Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його!» (Івана 2:19). Іван пояснює, що «храм, про який Він говорив, був Його Тілом» (в. 21). Тіло, яке воскресло, − це тіло, яке було зруйноване.
В історичній кристалізації православної доктрини, Вестмінстерський Великий Катехізис (1647) стверджує: «Ті самі тіла померлих, які були покладені в могилу, будучи потім знову з’єднані з їхніми душами назавжди, воскреснуть силою Христа». У Вестмінстерському сповіданні, одному з найбільших символів християнської віри, сказано: «Усі мертві воскреснуть у тих самих тілах, що й живі, і ні в яких інших». «Ті самі тіла» підтверджує доктрину безперервності через воскресіння.
Отже, це найголовніша істина про наші воскреслі тіла: це ті самі тіла, які Бог створив для нас, але вони будуть підняті до більшої досконалості, ніж коли-небудь. Звичайно, ми не знаємо про них всього, але ми знаємо дуже багато. Писання не залишає нас у темряві щодо наших воскреслих тіл.
Читайте також:
Оскільки кожен з нас має фізичне тіло, ми вже маємо єдиний найкращий орієнтир для того, щоб уявити собі нове тіло. Так само і Нова Земля залишиться Землею, але зміненою Землею. Вона буде наверненою і воскреслою, але вона все ще буде Землею, і її можна буде впізнати як таку. Подібно до того, як відроджені через спасіння зберігають спадкоємність з тими людьми, якими вони були, так і світ буде відроджений у спадкоємності зі старим світом (Матвія 19:28).
Автор: Ренді Алкорн
