Чому Ісус, а саме один конкретний випадок з Ним, може навчити нас про Бога і владу? Більше, ніж ми могли б подумати. Ось відома історія з Євангелія від Марка 12:13-17:
«І вони вислали деяких із фарисеїв та іродіянів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсім ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати? А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: Чого ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити. І принесли вони. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті ж Йому відказали: Кесарів. Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони…»
Це третій конфлікт Ісуса з Синедріоном в Храмі й поблизу нього. І це другий раз, коли вони намагалися зловити Його. В кінці 11 розділу первосвященники, книжники та старші народу сперечалися з Ісусом з приводу Його влади. Уникнувши цієї виверти, Ісус розповів про них притчу, що змусило їх ще більше Його ненавидіти. І ось, вони знову прийшли, щоб спробувати втягнути Ісуса в неприємності. Коли не знаєш, що робити, запитай Його про політику.
- Урок політичної теології від Ісуса
- Щоб “служити Богові у владі” – треба повністю підкоритися владі Божій
«Чи законно платити податки Кесарю?»
Їх питання не було щирим. Швидше, ситуація була схожа на те, як в «Поверненні джедая» адмірал Акбар сказав: «Це пастка!» Якби Ісус сказав: «Платіть податки», тоді б Він став непопулярним в народі. Вони були обурені щорічним подушним податком. Вони ненавиділи римлян. Вони вважали ідолопоклонством платити податки, підкорятися Риму і робити що завгодно, що сприяло б процвітанню Риму. Народ з презирством ставився до податку. Але, з іншого боку, якби Він сказав: «Не сплачуйте податки», у Нього були б проблеми з Римом. Вони знищили б Його як революціонера. Це була програшна ситуація в будь-якому випадку. Якби Він сказав одне – і фарисеї тут як тут, готові «розпалити» натовп і налаштувати її проти Нього. А підтримка натовпу – це єдине, що стримувало Синедріон від арешту Ісуса. Але, якби Він сказав інше – з’являться іродіани, готові розповісти про це владі, яка заарештує Його.
Але Ісус – майстер уникати пасток. І Він попросив їх показати динарій.
Динарій дорівнював денній платні робітника в Юдеї. Це як купюра у сто доларі в США. Він попросив показати монету. Нам відомо, як виглядала ця монета. Люди знаходили такі монети. Динарій був срібною монетою із зображенням голови Цезаря Тиберія. Він був римським імператором в 14-37 роках н.е., що відповідає хронологічному періоду Євангелій.
З одного боку монети, було зображення імператора зі словами (точніше абревіатурою фрази): «Tiberius Caesar Divi Augusti Filius Augustus» (Тиберій Цезар Август, син Божественного Августа). А на іншій стороні був напис: «Pontifex Maximus» (Первосвященник). Ви можете зрозуміти, чому євреї ненавиділи цей податок. Він не тільки призначався Риму, але і на самій монеті було богохульство. Вона славила Цезаря як божество.
Подивіться, що робить Ісус. Він просить подивитися на монету і питає, чий образ, чиє зображення на ній. Очевидно, всі бачили, що за особа на монеті, тому вони відповіли: «Кесаря». Що спонукало Ісуса вимовити одну зі Своїх найвідоміших фраз: «Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже».
Цей містка відповідь каже більше, ніж ви могли б подумати. Це одне речення дає початок християнському погляду на політику і релігію. Це основне твердження для християнського сприйняття питань церкви та держави, питань Бога і влади. У цій відповіді є як мінімум шість наслідків – шість тверджень про Бога і владу.
Будьте добрими громадянами, навіть якщо ви вважаєте владу поганою.
Через кілька днів після цього інциденту римляни вб’ють Ісуса. У 70 році н.е. вони зруйнують Храм. В наступні роки вони вб’ють апостолів і тисячі інших християн. До Ісуса Рим придушив кілька юдейських повстань. Рим був правителем, а Юдея – васальною державою. Римляни були нацистами. Вони зробили багато чудового й домоглися величезних успіхів. Вони не займалися постійним переслідуванням євреїв, але вони робили це, коли їм було необхідно. Вони обманювали, коли могли. Можна з упевненістю сказати, що незалежно від того, наскільки ви любите або не любите політику і політиків, або наскільки дурною і несправедливою ви вважаєте владу, Рим був гірше. І все ж таки, Ісус сказав платити їм податки. На монеті було обличчя Цезаря. Він мав право брати податки. Так що, давайте «динарій».
Вірність Богу і вірність вашій країні не є несумісними за своєю суттю.
Іноді християни кажуть, що не потрібно бути відданим своїй країні, що любов до своєї країни – це завжди погано. Але Ісус показує, що можливо шанувати Бога і шанувати Цезаря.
Це особливо очевидно, якщо ви трохи знайомі з єврейською історією. Податок, про який йдеться у 12 розділі Євангелія від Марка, – це подушний податок або податок, що стягується при перепису. Він був вперше введений у 6 році н.е., незадовго до початку служіння Ісуса. Коли він був встановлений, людина, на ім’я Юда галілеянин підняв повстання. Яка була його мотивація? Пізніше Йосип Флавій пише, що «він назвав трусами своїх земляків за те, що вони були готові платити данину римлянам і терплять смертних правителів замість Бога». Розумієте, Юда та зелоти вважали, що вірність Богові та вірність будь-якій земній владі абсолютно несумісні. На їхню думку, якщо Бог – ваш Цар, то у вас не може бути ніякого земного царя. Єдиний варіант – теократія.
Але Ісус не був з цим згоден. Сказавши людям: «Віддавайте кесареве кесареві», Він говорив про те, що у вас є обов’язки перед владою, які не посягають на ваші головні обов’язки перед Богом. Можна з чистою совістю віддавати честь владі нижчого рівня, тому що вони встановлені більш високою владою.
Якщо ви прочитаєте все, що в Новому Заповіті говориться про керівні органи в таких текстах, як до Римлян 13 розділ та 1 Петра 2 розділ, ви побачите, що нормальна ситуація – це сумісність лояльності. Церква – це не держава, а держава – це не Бог, але це не означає, що церква завжди повинна бути проти держави. Кальвін сказав про ці вірші так:
«У ньому проводиться чітке розходження між духовним і цивільним управлінням, щоб ми знали, що зовнішнє підпорядкування не заважає нам мати всередині себе совість, вільну в очах Бога… Одним словом, Христос заявляє, що немає ніякого порушення влади Бога чи якоїсь шкоди Його служінню, якщо, стосовно зовнішньої влади, євреї підпорядковуються римлянам».
Загалом, можна бути чудовим християнином і чудовим громадянином. Патріотизм – це не погано. Співати національний гімн і відчувати при цьому хвилювання – це не погано. Вірність Богу і вірність своїй країні не є за своєю суттю несумісними.
Можливий деякий поділ церкви та держави.
Церква та держава займають пересічні сфери, й влада завжди в кінцевому підсумку підзвітна Богу. Але якщо ми можемо віддавати одне кесарю, а інше – Богу, то можливі випадки, коли вони не є одним і тим же, і коли є деякий поділ між сферою організованої релігії та сферою влади (подивіться, наприклад, на концепцію «два царства і два царі»Ендрю Мервілла).
Я кажу «деякий», тому що є безліч складних питань, які не можна вирішити за допомогою Євангелія від Марка 12:17. З одного боку, ми не повинні вдавати, що цивільне законодавство якимось чином відокремлена від усіх моральних і релігійних категорій. Це неможливо зробити. Якщо ви забороняєте вбивство, ви законодавчо регламентуєте мораль. Я не кажу, що християни не повинні використовувати свої переконання в державній політиці. Але з іншого боку, на підставі цього уривку, схоже, що в Ісуса не було такого бачення держави, яке мало б на увазі, що воно повинно регулюватися в усьому Божими законами. Ісус не був теономістом.
У своїй книзі «Christ and Culture Revisited» Д. А. Карсон стверджує, що держава та релігія (як організований інститут) займають «різні, хоча і пересічні сфери». Це не означає, що Христос – не Господь всього, проте це означає, що Він править різними сферами по-різному. Зрештою, в Євангелії від Івана 18:36 Ісус сказав: «…Моє Царство не із світу цього…». Тільки в кінці цього віку ми зможемо сказати: «…Перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його…» (Одкровення 11:15).
Ми більше схожі на ізраїльтян у Вавилоні, що підтримують царство всередині царства, ніж на ізраїльтян в землі обітованої, де Божі закони та закони держави були одним і тим же. У цьому полягає основна причина помилковості теономіі. Ми – не Ізраїль в землі обітованої, ми – ізраїльтяни як мандрівники та прибульці в цьому світі.
Це одне з великих відмінностей між ісламом і християнством, і ще невідомо, чи зможе чистий іслам працювати в західних країнах. Я згадую анекдот Д. А. Карсона про мусульманина, який сказав: «Я не бачу в Корані нічого, що говорило б нам, як жити як меншість, і я не бачу в Біблії нічого, що говорило б вам, як правити як більшість». Це твердження може бути трохи перебільшене, але в ньому є якийсь глибинний сенс. Іслам розвивався в умовах переплетення держави та релігії, в той час, як християнство з самого початку було релігією переслідуваної меншини, яка прийняла поділ між духовним царством і царством світським.
Божий народ не прив’язаний до якої-небудь держави.
Коли Ісус говорить: «Віддайте кесареве кесареві», Він по суті говорить: «Ви можете підтримувати державу, які офіційно не поклоняються єдиному істинному Богу». Або, інакше говорячи: справжня релігія не прив’язана до однієї єдиної держави. Це означає, що церква буде транскультурною та транснаціональною.
Мені подобається, як Марко Девер говорить про це в книзі своїх проповідей:
«Схвалення Ісусом сплати податків Риму було революційним. Цим Ісус показує нам, що легітимність влади не визначається тим, чи підтримує вона поклоніння єдиному правдивому Богу і дозволяє його взагалі. Не вимагаючи підтримувати тільки ті держави, які формально перебувають в союзі з істинним Богом (подібно Ізраїлю в Старому Заповіті), Ісус від’єднує Своїх послідовників від будь-якої конкретної держави» («God and Politics»).
Християнство почалося на Близькому Сході й завжди повинно було бути міжнародним. Сьогодні в Нігерії більше англікан ніж в Англії, а пресвітеріан більше в Південній Кореї, ніж в США. Обітниця, яка була дана Богом Аврааму в книзі Буття, полягає в тому, що через його сім’ю Бог благословить весь світ. Сцена навколо престолу в книзі Одкровення зображує людей з усіх племен, мов і культур. Християнство не прив’язане до однієї конкретної держави. Йти за Христом – це не щось етнічне. Ви можете бути з будь-якої країни й поклонятися Ісусу.
Держава – це не Бог.
Дотепер ми розглядали першу частину висловлювання Ісуса: «Віддайте кесареве кесареві», але тепер нам потрібно подивитися на другу: «[віддавайте] а Богові Боже». Ви можете подумати: «Ну, Ісус точно займає провладну позицію. Можливо, Він мило відповів, подивившись на монету, але все, що Він зробив, – так це став на сторону римлян». Але придивіться уважніше.
Ісус ясно дає зрозуміти, що Він вірить в те, що це дві різні речі. Пам’ятаєте напис на динарії: «Тиберій Цезар Август, син Божественного Августа»? Ісус зовсім не купився на це. Якби люди уважно слухали Його відповідь, вони б почули, як Він каже: «Послухайте, віддавайте Цезарю його податки. Але Цезар – не Бог, а Бог – НЕ Цезар. Тиберій − НЕ божество. Август не був божеством. Вони не є тими, ким вони хочуть, щоб ви їх вважали».
Людська влада завжди керується людьми. І тому завжди буде тяга до ідолопоклонства. Якщо немає системи контролю і балансу, влада схильна до придбання все більшої й більшої влади. І, якщо ми не будемо обережні, то почнемо вірити в те, що Цезар дійсно може бути Богом, у державі дійсно можуть бути відповіді на всі питання, і влада може дати нам все, що потрібно. Але Ісус не тільки говорить нам поважати владу, Він також каже нам досить ясно, що держава – не головне. Уряд має владу, але ця влада не всеосяжна. Не важливо, з якої ви країни, з Америки, Китаю або Гватемали, ваша влада – то не Бог.
В першу чергу ми повинні бути вірні Богу.
Влада держави обмежена. Наша вірність країні або владі ніколи не буває абсолютною. Але наша вірність Богу всеосяжна. Ви бачите слово «образ» в 16 вірші? Це грецьке слово εἰκών (Ейкон), від якого походить слово ікона. Це слово може означати «зображення» або «образ». Це те ж слово, яке використовується в грецькому перекладі Старого Заповіту в Буття 1:26: «…Створімо людину за образом [Ейкон] Нашим, за подобою Нашою…». Що належить Цезарю? Податки, повага, честь – це те, що належить владі. Але що належить Богу? Ви. Ви цілком. Ваше життя. Ваше існування. Ваше все.
Уявіть, що ви стоїте перед Богом, і Він говорить: «Підійди. Дозволь Мені подивитися на тебе. Чий образ, чиє подобу Я бачу?» Ви створені за образом і подобою Бога. Ви як монета: ви можете бути брудним, заіржавілим, неприємним на вигляд, але монета в один пенні все одно його вартість один пенні. І ви як і раніше чогось варті перед Богом, тому що Його образ видрукуваний на вас. Ви належите Йому. Тому єдиний спосіб віддати Боже Богу – це віддати Богові все своє життя.
Автор – Кевін ДеЯнг
Джерело: ieshua.org
[sc name=”futerblock” ]
