Ти живеш на землі, де страждання і болі,
І, здається, нічим не зарадиш уже.
Ну, а серце твоє палахкоче любов’ю,
Бо любов, тільки світ береже.
Хай не згасне вона, як зоря, не схолоне,
Бо завіють сніги всі дороги твої.
І заплаче душа, як дитя, безборонна,
І ніколи, й нічим не зігрієш її.
І зів’януть літа, як трава, що по літі,
Їх покриє небавом гірка омела.
Ця любов над усе найдорожча у світі,
Бо з хреста на Голгофі до тебе зійшла.
Принесла тобі віру живу і надію,
Без жалю спопелила спокусливий гріх.
Вірю я, що любов ти зі мною розділиш,
Бо так хочеться жити й любити усіх.
Перед тою любов’ю схилю я коліна,
Бо для мене вона, як святая святих.
Тільки з нею душа моя чиста й нетлінна –
В царство Вічності з Богом я можу ввійти.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
