Переживу і спеку, й холоди,
Залишиться лиш віра в моїх грудях.
А ще – мої на цій землі сліди,
Які вели усе життя між люди.
Вже перед небом я складу свій звіт,
Як розпинали пристрасті і муки,
Як брав не раз Господній Заповіт
Бентежно так і трепетно у руки.
І відчував, як у душі моїй,
Мов ранок дня – народжувалось диво.
Любов прийшла незнана ще, в якій
Я став тепер по-справжньому щасливим.
Скупий на час, цей світ живе в мені,
Його тернові відчуваю болі.
Та в серці радість, радість, а не гнів!
Тягну цей світ до сонця і до волі.
Зріднившись з Духом, що з небес, Святий,
Яке піднесення я відчуваю в грудях!
В росі вечірній присмак гіркоти,
А я ще вірю – світ цей жити буде.
Його відчую плоть і глибину,
Молитимусь за нього, як умію.
Відкривши Правди суть і таїну,
Я дякую Творцю, Йому радію.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
