З перших днів війни Юрій, який проживає у Вирівській громаді, що на Рівненщині, організував людей, з якими активно розпочав волонтерити – пекли хліб, домашню випічку, готували консерви, тушонки, солодощі.
Почувши в новинах про жахіття в Бучі, Юрій Глабець, який є членом п’ятдесятницької церкви Християн Віри Євангельської УЦХВЄ, при першій нагоді вирушив туди. Про побачене на своїй сторінці у фейсбук написав коротко: «Буча сьогодні: біль, плач, горе…». І ще більше його серце загорілося бажанням служити.
«Дякуючи Богові я знову у Бучі! Велика подяка тим, хто приготував продукти від мешканців міста. Все роздали тим, хто потребував. Після роздачі – вечеря при свічках і спілкування з людьми, які пережили жахіття війни», – через два дні розповів волонтер.
Навіть у передпасхальні дні Юрій готувався до чергової поїздки. То був квітень 2022 року, коли конче необхідна була допомога кожного. Того разу він поїхав у Донецьку область.
Усі знали, що Юрій не сидітиме вдома, коли в Україні триває війна. Навіть на річницю весілля діти подарували мамі троянди, а йому – каністру дизпалива.
Він був також серед тієї потужної команди волонтерів-будівельників із 75 осіб, які відправилася на Чернігівщину відбудовувати зруйновану інфраструктуру.
Власним бусом Юрій десять рейсів, доставляючи допомогу на Донеччину, Херсонщину, Чернігівщину, Миколаївщину та інші східні області України.
Про кожну свою поїздку ділився спогадами на власній інтернет сторінці. Ось один з них, зроблений 15 червня 2022 року:
«Проїхали від с. Шахтарське до Слов‘янська. Майже кругом чути канонаду… Обстріли. Слов‘янськ засинає і просипається під звуки «прильотів» і «відповідей», і вся прифронтова зона. Слов‘янськ і Краматорськ, як міста привиди: ввечері майже пусті. Ми від’їжджали о восьмій ранку – людей і авто майже нема… Аж моторшно…
Відвідали пораненого бійця в лікарні у м. Дніпро з Рокитного. По дорозі на Донеччину залишили 54 людей з молоді працювати на Чернігівщині».
Практично щодня впродовж наступних місяців його сторінка рясніла світлинами волонтерського служіння. Досить часто підписував Юрій світлини так: «Все для фронту! Все для перемоги». Багато поїздок залишилось поза увагою підписників Юрія, адже доводилося бувати у військових частинах.
Не один раз ламався автомобіль, пробивали колесо. Доводилось ремонтувати на ходу.
«Чим можемо, тим служимо – все для наших захисників… Як тяжко усвідомлювати що декого вже нема посеред нас назавжди», – писав Юрій.
Наче щось відчуваючи, за декілька місяців до трагічної звістки, Юрій поділився віршованими рядками:
Моліться, люди України За тих, хто на передовій,
Моліться за чужого сина, Щоб вас колись потішив свій.
Ті хлопці нам не є чужими, Бо нашу волю бережуть.
Вони й не знають, Чи живими до матерів колись прийдуть.
Річ у тому, що у Юрія у війську служив його син Павло. Це ще більше додавало хвилювань батьку, і ще більше мотивувало допомагати війську. Ще більше хотілося якнайшвидшої перемоги!
6 листопад 2023 року серце Юрія стиснулось від жахливої звістки: на війні загинув його син Павло. «Сину мій, сину, хто б мені дав померти замість тебе!», – кричав батько.
Ввечері 8 листопада майже уся Вирівська громада вийшла зустрічати траурний кортеж. На похоронне зібрання з’їхалися чимало служителів з різних куточків України. Від Рівненського обласного Об’єднання УЦХВЄ слова співчуття висловив Олександр Коток та заступник Олександр Кузьмич, зазначивши те, що сім’я Юрія виявила велику жертовність та любов у служінні людям.
Велике горе прийшло в дім волонтера – людини, яка з перших днів війни служила людям. Невимовний біль стиснув серце, а в розум прийшли думки: як жити далі…
Минуло лише два дні, як Юрій, подякувавши за підтримку і співчуття, знову взявся за величну справу волонтерства.
«На жаль війна продовжується… Друзі, я вас усіх щиро прошу — не зупиняймося у наших добрих ділах, у нашій всебічній допомозі нашим захисникам! Давайте ще більше згуртуємося і дамо відчути їм що ми поряд, ми з ними! А вони так чекають і телефонують, питаючи що сталося…
Ми мали у цей четвер їхати до них, але… в цей четвер ми хоронили сина… і приймали слова співчуття, в тому числі і слова співчуття від наших захисників…
Друзі, йде зима, і дуже багато елементарних потреб у наших синів і дочок, які в окопах бережуть наш спокій. Дуже треба окопні свічки, шини на авто, самі авто, турнікети й багато чого іншого», – закликав Юрій.
Ось воно справжнє християнство! Ось воно нелицемірне волонтерство! Ось вона справжня жертовна любов!
З такими людьми Україна точно переможе!
