– Не спи, воскресіння проспиш! – жартома сказав солдат до свого сонного напарника, підкидаючи ще декілька гіллячок хмизу в вогонь. Той спокійно дрімав біля розкладеного вогню, але зараз, ледь розплющивши свої очі, він з не меншим сарказмом пробурмотів:
– Розбудиш мене, коли все розпочнеться.
– Мда… Цікаво було б побачити воскресіння з мертвих, – продовжував жартувати перший. – А взагалі, це саме безглузде завдання, яке мені коли-небудь доводилося виконувати.
Для них обох це був ще один звичний робочий день з дуже простим і водночас незвичним завданням – стерегти гробницю якогось єврейського Вчителя, Який ніби-то мав воскреснути, або тіло Якого могли викрасти Його учні.
– Як же мене дратують ці єврейські священники й фарисеї. – Виливав душу перший солдат. – Все що їх цікавить – це як зберегти свій вплив, репутацію і свій бізнес в храмі. Вчора вони нашими руками вбили Того, Хто заважав їм нормально жити, бо ніби-то називав Себе Сином Божим. Мені звісно байдуже, що Він там вчив і говорив, але знаєш що мені найцікавіше? Вони звинувачували цього галілеянина в порушенні їхньої суботи, бо Він робив добрі справи в цей день, але саме сьогодні вони самі порушили ту ж саму суботу і прийшли до Пилата, щоб вмовити його виставити охорону біля гробниці. Ось де іронія. Робити добрі справи в суботу для них анафема, а йти на співпрацю з римлянами в цей день вважається чимось нормальним. Теж мені духовні лідери Ізраїля, – і він знову підкинув хмизу в вогонь.
Це був дійсно сьомий день тижня, субота, яку Бог наказав святити в Законі Мойсея і не робити в цей день ніякої праці, як спогад про сім днів творіння. Але Бог задумав день спочинку не просто щоб дарувати людям фізичний відпочинок, а дивлячись в майбутнє, щоб пояснити нам певну духовну реальність. Бо Бог відпочивав в суботу після творіння, так Син Божий «спочив» після звершення відкуплення людства. Бог радів, оглядаючи результати Своєї праці й сказав: «Дуже добре». Син Божий радів, дивлячись на Свій подвиг в спасінні людства (Ісаї 53:11) сказавши: «Звершилося».
Крім того, та субота була особливою, бо юдеї святкували Пасху – дуже важливе свято, встановлене Богом, для нагадування про ніч, коли кров невинного ягняти захищала Божий народ від ангела губителя, що чинив суд над Єгиптом (Вихід 12). Вчора в жертву був принесений безгрішний Агнець за гріхи всього людства, і завдяки цій жертві, кожна віруюча людина може ввійти в спокій від страху перед Божим гнівом та осудженням (пеклом). Прощаючи наші гріхи Бог дає спокій від почуття провини, від тягаря гріховного минулого, також ми отримуємо спокій від намагання заробити спасіння своїм ділами (Євреїв 4:1-11). Через жертву Свого Сина Бог примиряє людей з Собою і в наших стосунках з Ним наступає мир. Ми потрапляємо в обійми небесного Батька і знаходимо спокій для своєї душі вже зараз і надію на вічне життя в майбутньому.
Однак священники і фарисеї не були в спокої в цей день (Матвія 27:62-66), бо пам’ятали слова Ісуса, Який говорив, що на третій день має воскреснути (Івана 2:19-21).
– Та чого ти завівся? Дай мені трохи відпочити. – обурено сказав другий солдат і повернувся на інший бік. Дрова й далі потріскували в багатті, поки сад мирно спав. Настала неймовірна тиша…
– Яків, що нам далі робити? – раптом Іван обірвав довготривале мовчання, яке повисло в повітрі.
Учні вже давно сиділи в потаємній горниці, будучи в повному відчаї і намагаючись збагнути зраду Юди та смерть свого Вчителя. Цей суботній день для них був наповнений страхом, жалем, розчаруванням і почуттям вини. Їм було дуже соромно за те, що вони розбіглися, коли Ісуса схопили. Хтось сказав, що Петра також викрили і зловили, бо до цього моменту він ніде не з’являвся. Тому вони й заховалися в цій горниці, боячись, що і їх може спіткати така ж доля. Яків зітхнув і тихо сказав:
– Я не знаю, брате. А що робити коли Той, Хто воскрешав людей з мертвих, тепер Сам мертвий?
Глибокий сум можна було помітити в його заплаканих очах і почути в його тремтячому голосі. Він намагався якось опанувати свої розбиті надії, але йому це ніяк не вдавалося.
– Я не можу повірити в те, що все це наяву, а не якийсь сон. Як таке може бути? – сказала заплакана Марія, яка з іншими жінками також зібралися разом, бо ніяк не могли зімкнути очей цієї ночі. Хоча сьогодні була Пасха, але їм було зовсім не до свята. Не було слів, якими б можна було висловити те, що вони відчували в цей день. Ще досі перед очима стояла картина, де Йосип з Ариматеї та Никодим заносять мертве тіло Ісуса до гробниці в саду неподалік Голгофи. Оскільки дозвіл від Пилата на поховання вони отримали пізно ввечері, то забальзамувати тіло як слід не встигли, бо наближалася субота. Тому ще вчора, повернувшись додому, жінки приготували спеціальні пахощі та миро (Луки 23:54-56), а зараз вони просто чекали…
– Чому так довго йде час? Ця ніч, здається, тягнеться цілу вічність… – знову порушила мовчанку Марія. Вже не було ні сліз, щоб плакати, ні сил, щоб говорити, тому ніхто не відреагував на її слова. Здавалося, що в цей день всі віддали перевагу мовчанню і не хотіли розмовляти.
До світанку залишалися лічені години, але, не дочекавшись сходу сонця, жінки почали збиратися йти до гробниці, щоб як слід намастити тіло Вчителя (Івана 20:1). Однак цьому так і не судилося статись…
Читайте також:
В цей час дотлівали останні жаринки на місці багаття, біля якого міцно спали солдати. Не відомо, які сни вони бачили тієї ночі, але вже дуже скоро вони побачать те, що їм ніколи не снилося і чого вони ніколи й уявити не могли. Загартовані боями безстрашні римські воїни попадають на землю і тремтітимуть, як малі діти. Те, що вони побачать, ще багато разів буде приходити до них уві сні. Вони стануть першими свідками того, що ні римські легіони солдат, ні смерть, ні які інші сили не здатні були втримати Ісуса в могилі, Який вже дуже скоро явить Себе як Воскресіння і Життя (Івана 11:25).
