Проза

Старий

Сивий старий погладив рукою свою сиву бороду. Він сидів на лавці перед будинком рано-вранці й дивився на оживаюче місто. Сонце вставало і вже починало пригрівати.

— Весна, — подумав старий. — Зараз ще холодно, але сонце вже гріє. Як добре, незабаром прийде літо і знову буде тепло.

Старий любив літо, це була чудова пора його життя: тіло пам’ятає тепло, зелень тішить око, сонце світить і настрій покращується. Згадка про літо викликала в нього усмішку. Посміхнувшись, він глянув на подвір’я, яке розташовувалося перед його очима.

Ось іде молода пара, взявшись за руки. Він ще раз усміхнувся, згадавши молодість. Ось пара зупинилася біля під’їзду і щось говорять. Старий напружив зір, що ослаб з роками, і почав прислухатися. Йому вдалося розглянути їх уважніше. Їм було років по 30 і, схоже, що вони були чоловіком та дружиною. Одягнені добре, мабуть, хорошого достатку сім’я. Зараз вони про щось говорили, чи точніше, сперечалися — так здавалося старому збоку. І як він не напружував свій слух, йому так і не вдалося розібрати слів. Ось чоловік розвернувся й увійшов до під’їзду один, жінка залишилася стояти, дивлячись йому вслід. Через п’ять хвилин вона зайшла за ним. Старий мовчки дивився на зачинені двері під’їзду.

Так, то був його під’їзд. Спогади наринули подібно до океанської хвилі.

Старий згадав, як колись також було між ним та його дружиною. Коли він так само пішов, залишивши її стояти надворі. Як вона потім повернулася додому і мовчки пішла до своєї кімнати, як плакала сама, і як він думав, що це їй буде на користь.

— Чи мав він тоді рацію? — питав себе старий.

Так, звичайно, він мав рацію! На 100 % у тій ситуації, ну може не на 100 %, але на 90 % точно і залізно. Він згадав, як намагався пояснити їй це та показати, що це так просто. Як вона не хотіла цього зрозуміти?

— Може, не «не хотіла», — майнула думка, — а просто «не могла». Можливо, це він говорив не ті слова тоді.

Вся ситуація знову пропливла перед його очима, відгукнувшись болем у серці та нотками смутку у його душі.

Так, він мав рацію тоді й просто не зміг пояснити головного. Зараз він би все віддав, щоби повернути той момент. Щоб стояти там, поруч із нею, і мати можливість пояснити все знову. Через роки він говорив би зовсім інші слова. Навчений досвідом життя, зараз він би просто сказав їй «я дуже люблю тебе» і обійняв її. Йому дуже захотілося встати, піднятися додому, зайти у квартиру й обійняти її знову…

Він добре пам’ятав, як поховав її два роки тому. Все, що залишилося від неї, — лише її речі, її мрії та пам’ять про її добре серце. Тоді він уперше зрозумів, як багато подарував їй за все життя. Багато дорогих речей, нерозуміння та багато болю. Що він хотів довести, що пояснити, що вимагав від неї?

Він хотів, щоб було «як має бути», щоб усе було «правильним». Він був упевнений, що будь, як він каже, і тоді до них прийде довгоочікуване щастя. Як довго він намагався пояснити їй це, скільки сил докладав до цього. Тільки тепер він зрозумів найголовніше, чого хотів насправді, і що весь час упускав тоді — любити її всім серцем своїм і дарувати своє кохання.

Як він хотів усе змінити та прожити з нею нове життя, зовсім інше. У новому житті він не дарував би так багато подарунків і не говорив би багато різних слів. Просто любив би її, говорив би їй про це щодня і робив усе, щоб вона була щаслива поруч із ним. Як шкода, що розуміння цього прийшло до нього разом із її відходом.

Він пригадав той момент, коли прийшов додому і побачив, що вдома не прибрано та обід не готовий. Згадав, як підступило роздратування, як він гукнув її гучним голосом. Відповіді не було. Він різко відчинив двері кімнати зі словами:

— Ти що, зовсім оглухла на старість? — і побачив її, що мовчки лежала посеред кімнати.

— Навіщо ти… — почав він говорити й застиг на місці. Згадав, як на очі накотилися сльози, як упав поруч із нею й обійняв її, в одну мить зрозумівши, що щойно втратив. В руках у неї все ще був барвистий шарф, який вона таємно в’язала йому на день народження.

Вона пішла, і нічого не взяла із собою, все залишивши йому. Всі її речі залишилися лежати на своїх місцях, там, де лежали зазвичай. Все лишилося. Усі, крім одного зробленого ним подарунку. Наразі він зрозумів, що це був за подарунок. Той, який вона взяла з собою туди, куди йшла — спогади про життя, яке вона прожила поруч із ним. Старий знав, що це був подарунок, що це були спогади, і це відгукувалося сумом у серці.

— Їм ще треба зрозуміти це, — подумав старий про ту пару, яку бачив кілька хвилин тому. Настане день, коли вони згадають цей момент, а може, не згадають ніколи. Можливо, вони так і не навчаться любити одне одного. Чому б їм не вибачитись один перед одним, обійняти один одного і не почати жити щасливо, роблячи все для щастя іншого і самому бути щасливим від цього.

Люди намагаються змінити один одного, шукаючи в цьому сімейне щастя, сотні разів пояснюючи це своєму чоловікові, наполягаючи, давлячи й вимагаючи, намагаються досягти щастя всіма силами… І продовжують жити нещасно.

Їм весь час здається, що якщо мій чоловік захоче зробити цей крок заради мене, ми станемо щасливими. І цей крок займає час довжиною у все їхнє життя. Вони зляться один на одного і всю провину покладають на чоловіка і на той крок, який він не хоче зробити, не розуміючи, що за ним наступає наступний, а за ним ще один. Не розуміючи, що, йдучи цими сходами, вони насправді ходять по колу. Не розуміючи, що у шлюбі є лише одне щастя, і йому не треба вимагати, не треба наполегливо просити й не треба змушувати. Це щастя бачити щасливим свого чоловіка, і це щастя цілком перебуває у руках кожного з  них.

І справді, не треба вимагати щось від когось, щоб зробити його щасливим. Просто люби, заповнюй потреби й даруй щастя, жертвуй собою заради чоловіка, адже немає більшого щастя, ніж жертвувати собою заради щастя того, кого любиш. Так просто зрозуміти, зовсім не складно зробити. Щастя так близьке до нас, що ми майже ніколи його не помічаємо.

— Щастя не приховане десь далеко, — міркував старий, — воно ближче до нас, ніж ми навіть можемо собі уявити. Воно не просто поруч, воно вже в нашій руці, все, що нам треба зробити, це тільки стиснути нашу руку і… воно наше.

– Як важко досягти щастя у шлюбі, – часто думаємо ми. — Так багато треба зробити, звершити, так багато змінити в дружині.

Ми не розуміємо до кінця сенсу слів, сказаних найщасливішою людиною на землі, не слідуємо його словам, сенс їх не живе в нашому серці. Сенс простих і ясних слів, дотримуючись яких ми отримуємо щастя.

Ми все життя шукаємо інші шляхи, інші схеми. Все життя намагаємося досягти щастя в тому, що нам здається вірним, досягти щастя тим шляхом, яким не зміг зробити цього ніхто з тих, хто був до нас. Але нам все одно здається, що ми зможемо.

Зможемо тим шляхом, яким пройшли наші батьки, йдуть друзі та знайомі. Дивлячись на їхні сім’ї, ми думаємо:

— Ось вони щасливі, бо… — у той час, як вони так само дивляться на нас.

Старий серцем зрозумів зміст цих слів, які так часто чув на проповіді й читав у Біблії, які, як йому здавалося, він розумів і яким, як тепер зрозумів, він так і не слідував у своїй сім’ї. Зрозумів тоді, коли проводжав в останню путь свою дружину. Простий секрет щастя прихований у тому, що «більше щастя у тому, щоб давати, ніж у тому, щоб брати». І він зрозумів це тільки тоді, коли вже стало пізно.

Як би він хотів повернути час назад, як би він хотів віддавати, віддавати всього себе.

Сивий старий погладив рукою свою сиву бороду. Він сидів на лавці перед будинком рано-вранці й дивився на оживаюче місто.

Автор: Володимир Олійник

Джерело: xristianin.org

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button