Блог Сергія Головіна

Цінність людини – соціальний підхід

Те, що людина створена за образом Божим, таїть в собі певну небезпеку. Її думки здатні втілюватися в реальність. Віра людини не вичерпується абстрактними висновками. У ідей є наслідки. Оскільки ж атеїстичний гуманізм і біблійне віровчення виходять з різних аксіологічних передумов (аксіологія – вчення про цінності), то і до результатів вони приводять різних.
Догматизм еволюційного антропогенезу вказує, що ми маємо справу не з наукою, а з ідеологією. Біблійному віровченню протистоїть релігія атеїстичного гуманізму, яка проголошує не Бога, а людину вищою реальністю. Відповідно до цієї релігії все в цьому світі – породження випадковості. Призначення не існує – кожен сам вибирає свій шлях. Істина відносна, мораль ситуаційна, життя не має сенсу і цінності.
Гуманізм – найдавніша релігія на землі. Засновник цієї релігії проголосив її кредо ще на самому початку (ну, – майже на самому початку): ви самі будете як боги, і самі будете вирішувати, що є добро, і що – зло (Буття 3: 5). При цьому від початку всі люди проголошуються рівними. Але дуже скоро, як у відомій притчі, деякі виявляються «рівніші, ніж інші» (Джордж Оруелл, «Скотний двір»).

Незабаром після опублікування «Походження видів» виявилося, що у неототемізму є безліч осіб, що згодом отримали такі імена, як марксизм, євгеніка, фрейдизм та ін. Просто вони не наважувалися здатися у всій своїй красі, не маючи настільки надійного прикриття, як дарвінізм. Але пройшло зовсім небагато років, і всі вони дали квітуче буйним цвітом потомство у вигляді нацизму, расизму, комунізму та інших нелюдських вчень, що виникли під приводом творення нового, альтернативної до біблійних, основ для визначення цінності людини.
Коли Маркс і його друзі прочитали «Походження видів» Дарвіна, вони «цілими місяцями не говорили ні про що інше, як про Дарвіна і революційну силу його відкриттів» (В. Лібкнехт, «Спогади про Маркса і Енгельса». Госполітіздат 1956, с. 100). Маркс був буквально зачарований тим, як «у Дарвіна царство тварин фігурує у вигляді громадянського суспільства» (Лист Енгельсу 18 червня 1862 г.) і неодноразово стверджував, що праця Дарвіна – «природно-історична підстава для наших поглядів» (Див. Прим. Лист Ф. Лассалю 16 січня 1861).
Маркс особисто зв’язувався з Дарвіном, з’ясовуючи, чи не стане той заперечувати, якщо його «Капітал» буде опублікований з присвятою Чарльзу Дарвіну – наставнику і натхненнику цієї роботи (Sir Gavin de Beer, «Charles Darwin». Garden City, NY: Doubleday & Co ., Inc. 1964 p.266). Однак Дарвін, погано розбирався в теоретичній економіці, недооцінив цієї пропозиції і відповів відмовою, скромно вказавши на недоцільність такого рішення.
Соратник Маркса Фрідріх Енгельс незабаром сам взявся за розвиток природничо-наукового теоретичного обґрунтування марксизму на основі ідей Дарвіна. Намагаючись надати їм вигляду наукоподібності, Енгельс, не зовсім, правда, зрозуміло, яким чином, вивів навіть математичний закон біологічної еволюції: «Стосовно всієї історії розвитку організмів треба прийняти закон прискорення пропорційно квадрату відстані в часі від вихідного пункту» (Фрідріх Енгельс, «Діалектика природи»).
Вельми цікаве «спостереження». Воно означає, що еволюція зараз повинна йти незрівнянно більшими темпами, ніж колись в минулому. Так, якщо відповідно до геохронологічної концепції, безхребетні еволюціонували в риб 500 мільйонів років тому, і зайняло це у них 70 мільйонів років, то в наш час якісний стрибок подібного рівня повинен займати всього п’ять мільйонів років. Уявляєте, з якою швидкістю тоді має йти видоутворення? Так, дивись, була б небезпека вранці не впізнати власну собаку! Однак ссавці, як з’явилися, по тій же теорії, 230 мільйонів років тому, так більше ніякого нового класу з них не утворилося – де вже тут говорити про тип.
Але коли дуже хочеться вірити в щось, подібні невідповідності вже несуттєві. Так, ні Енгельса, ні Фрейда не хвилювало і те, що з точки зору науки і геккелівская теорія рекапітуляцій, і ламарковська ідея спадкування придбаних ознак – безпідставні фантазії. Саме на цих фантазіях базувалися базові ідеї як фрейдовського психоаналізу, так і Енгельсове вчення, що праця і виробничі відносини є творцем і вседержителем людства. Навіть після того, як Фрейду прямо було зазначено на неспроможність цих передумов, він, уникаючи прямих дискусій, продовжував наполягати на їх істинності (Frank J. Sulloway, «Freud, Biologist of the Mind. Beyond the Psychoanalytic Legend». Harvard University Press, 1992, p.241).
Всілякі теоретичні додатки ідеї тваринного походження людини просто ігнорували ту явну різницю, яка існує між людиною і будь-якою іншою живою істотою, незрозумілу жодної з еволюційних точок зору. Так, які еволюційні переваги давало б тваринам істотам все те, що скріплює воєдино людське суспільство – наявність совісті, морального обов’язку, етичного почуття, правового мислення. Відповідь очевидна: будь-які подібні прояви мали б негайно відмітатися природним відбором.
Тому-то завжди очевидна була і різниця між людським суспільством і тваринною зграєю. Ключовим поняттям в будь-якій людській культурі, – від самої примітивної до найбільш розвинутої до-дарвінівської, – завжди була відповідальність за тих, хто поруч. Якщо стадний інстинкт у тварин в разі небезпеки веде до збереження стада, як самоцінної одиниці, і скільки особин при цьому гине, в рахунок не йде, в суспільстві кожна особистість представляє особливу цінність, і залишити слабкого в біді завжди вважалося ганебним.
Однак, завдяки здатності людини втілювати свої ідеї в життя (при чому ущербні ідеї ведуть, відповідно, до ущербного життя), поширення всіляких соціальних теорій, заснованих на вірі в тваринного предка, призвело до руйнування уз, що скріплюють суспільство і до поширення в ньому стадних принципів. Проголошувався принцип: зграя – все, особистість – ніщо. І не мало значення, скільки індивідуумів підлягає знищенню, якщо від цього виграє зграя. Приватний вираз цієї формули залежав лише від того, що виконує роль зграї – раса, нація, клас, держава, корпорація або що-небудь ще.
Так, наприклад, Ленін відкрито заявляв, що якби для успіху комуністичної справи треба було змести з лиця землі дев’ять десятих її населення, він пішов би на це, не замислюючись. Тому-то в його листах нерідко можна зустріти сентенції типу:
«Будьте зразково-нещадні» (9 серпня 1918 г.);
«Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини» (22 серпня 1918 г.);
«Треба заохочувати енергію та масовидність терору» (26 листопада 1918 г.);
«Посилити швидкість і силу репресій» (31 січня 1922 г.).
Його прийомник Йосип Сталін в юності був релігійний, відвідував майже всі церковні служби і був заохочений книгою «Псалтир Давида» з написом: «Йосипу Джугашвілі … за зразкові успіхи, поведінку, а також за декламацію і спів псалмів». Йому було тринадцять, коли в його руки потрапило «Походження видів» Дарвіна. Після цього Сосо заявив друзям: «Ніякого Бога немає … Я дам вам книжку, самі все побачите» (Simon Sebag Montefiore, «Young Stalin». Weidenfeld & Nicolson, London, 2007, pp. 35. 40). Катастрофічні наслідки цієї переоцінки цінностей юним Джугашвілі загальновідомі.
Далі буде…
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button