Киріякé – це грецьке слово, від якого походить наше поняття «церква». Але давайте все з початку.
Там де в українській Біблії ви читаєте слово «церква», в грецькому оригіналі Нового Завіту знаходиться слово «екклесíя», яке буквально означає «скликання, зібрання, загальні збори, громада». В його корені лежить слово «калéо» і означає кликати. Ідеться про групу людей, які були буквально ВИКЛИКАНІ звідкись. Саме по собі слово «екклесíя» не є специфічним християнським терміном. Як і багато інших слів у Новому Завіті воно було звичним поняттям, яке вживалося у світському житті. Наприклад, у книзі Діянь 19:32 скликання громадських народних зборів теж названо «екклесíєю». Це як у наш час, для прикладу, «скликання» Верховної Ради. Таким чином, все вирішує питання: чия це «екклесíя», чиє це скликання, чия ця громада? Саме тому, коли святий Павло говорить про церкву, він як правило уточнює, що це «екклесíя Божа», «екклесíя Ісуса Христа» і т.і.
Гаразд, з грецькою здається все зрозуміло, але чому в українській мові новозавітне слово «екклесíя» передається словом «церква»? Звідки воно взялося, і що воно означає? Слово «церква», яким користуємося ми, пов’язане певним чином з поняттям «екклесíя», але не є його безпосереднім перекладом і має свою окрему історію. Воно теж походить від грецького слова, але іншого, і цим словом є «Киріякé», яке буквально означає «ТА, ЩО НАЛЕЖИТЬ ГОСПОДЕВІ», «ГОСПОДНЯ» (від слова Киріос – Господь). Але як це пов’язано з «екклесíєю»?
Ми вже показали, що коли Новий Завіт говорить про церкву, то не каже просто «екклесíя», а як правило робить уточнення «екклесíя Божа», тобто «зібрання Яхве». В ранній церкві було заведено говорити також «Киріякé екклесíя», тобто Господня громада. Але щоб не казати всю фразу повністю, в розмові говорили просто – «Киріякé», Господня. А чому Господня? Тому що «екклесíя» це слово жіночого роду. Іншими словами, коли віруючі говорили коротко «Киріякé» то «екклесíю» вони просто мали на увазі.
В такому випадку, слово «Киріякé» виступає як метонімія фрази «Киріякé екклесíя», Господня громада. Що таке метонімія? Метонімія – це заміна одного слова іншим на основі тісного зв’язку. Наприклад: «читати Шекспіра» – означає насправді «читати КНИГУ Шекспіра», отже під «Шекспіром» буквально розуміється «книга». Або наприклад, «з’їсти цілу тарілку». В даному випадку тарілка означає ЇЖУ в тарілці. Так само, КОЛИ КАЖУТЬ «КИРІЯКÉ» МАЮТЬ НА УВАЗІ «ЕККЛЕСÍЮ», КОЛИ КАЖУТЬ ГОСПОДНЯ – МАЮТЬ НА УВАЗІ ГРОМАДУ, КОЛИ КАЖУТЬ ЦЕРКВА – РОЗУМІЮТЬ ЗІБРАННЯ.
З цим здається розібралися, але яким це цікаво шляхом «Киріякé» трансформувалося в «церкву»? Трансформація проходила довгими історичними шляхами і наступним чином дійшла до нас: грецьке «Киріякé» перейшло в германське «кíріка» (від якого походить німецьке – кірхе та англійське – чирч); германське «кíріка» у свою чергу трансформувалося в слов’янське «цíрки» і нарешті в сучасне «церква».
Отже, церква – це «Киріякé», «Господня», «та, що належить Господеві». Таким чином віруючі одним словом «Киріякé» називали одночасно і ЗІБРАННЯ вірних, а також ТРАПЕЗУ, на яку вони сходилися, і сам ДЕНЬ коли відбувалося зібрання, ну і нарешті спеціальний ДІМ, в якому вони збиралися. Наприклад, греки до сьогодні називають неділю – «Киріякé». А італійці відповідно – «домéніка», від Домінус – Господь. Таким чином, ЦЕРКВА – ЦЕ ГОСПОДНЯ ГРОМАДА, ЗІБРАНА ЗА ГОСПОДНІМ СТОЛОМ В ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ В ДОМІ ГОСПОДНЬОМУ. Коротко – Киріякé, Господня! Як бачимо, церква, – це не просто збір людей чи матеріальна будівля, Церква – це «те, що належить Господеві», це насамперед люди, які є Господні, це Слово Господнє, це Тіло і Кров Господні, і разом з цим це святий день Господній і Господній дім молитви.
Більше про церкву:
«Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, МИ ГОСПОДНІ. На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати.» (Рим.14,7-9) – ЦЕ Є НАЙГЛИБША ІДЕНТИЧНІСТЬ ЦЕРКВИ. ВОНА – ГОСПОДНЯ, КИРІЯКÉ!
[sc name=”futerblock” ]
Дякую за пояснення етимології слова “церква”. Правда, висновки зроблені не зовсім правильні, навіть в чомусь богословськи невірні. Наприклад: ” Таким чином, ЦЕРКВА – ЦЕ ГОСПОДНЯ ГРОМАДА, ЗІБРАНА ЗА ГОСПОДНІМ СТОЛОМ В ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ В ДОМІ ГОСПОДНЬОМУ.” Церква є Божою громадою навіть коли вона не зібрана, або зібрана не в день Господній, або не в домі Господньому, або не за столом Господнім. Взагалі, ніде в Новому Завіті місце зібрання не називається домом Господнім. Останнє в Біблії завжди стосується Єрусалимського храму.
А ось це твердження зовсім небіблійне: “Церква – це… Слово Господнє, це Тіло і Кров Господні, і разом з цим це святий день Господній і Господній дім молитви”. Церква не є нічим із вищеназваного. Церква – це зібрання віруючих. І все.
У двох вищенаведених твердженнях проглядають залишки католицьких поглядів автора.
Ще одне уточнення мовного характеру твердження “В такому випадку, слово «Киріякé» виступає як метонімія фрази «Киріякé екклесíя»”. Метонімії тут нема. Тут має місце субстантивація прикметника. Типу “пральна машина” скоротилося до “пралка”, “залікова книжка” – до “заліковка” тощо.
Дякую за уточнення мовного характеру твердження. Воно є слушним. Справді, тут має місце радше субстантивація прикметника, а не явище метонімії.
Що ж до богословських зауважень, то змушений констатувати їхній повний офтоп, а також зверхній і зарозумілий тон, який, на жаль, є характирний для їхнього автора в загалом. Якби він був відкритий до діалогу, а не безапеляційно виносив судження, навішував ярлики і озвучував діагнози, він би врахував, що сам термін киріяке витворився в котексті феноменологічного виміру церкви, а отже за необхідністю включає в себе ті маркери з якими асоціювалося зібрання віруючих, а саме проповідь, ламання хліба, день і місце зібрання. Але доброї волі до дружнього діалогу, як виглядає, немає, тому я обмежусь цією реплікою для ясності моєї позиції.