«Таню, невже це ти?», – окликнула Кароліна жінку, яка проходила з маленьким хлопчиком повз неї. Щось надто знайоме було в її ході. Жінка обернулася і кілька секунд дивилася в обличчя красивої незнайомки біля дорогої машини. «Каролінко, я ж тебе не впізнала», — вибачливо сказала вона з усмішкою, яка ще більше підкреслила миловидність її лиця. Подруги юності обнялися і відступили на крок, щоби розглянути одна одну.
«А ти, Каролінко, так і залишилася молоденькою», — лагідно пожартувала Таня, притримуючи сина, який вже тихцем поглядав у сторону дитячого парку. Кароліна кивнула, з ноткою співчуття оглядаючи колишню подругу. Те, що вона зовсім не виглядає на свої роки було заслугою довгого догляду за собою та дорогих походів у салони, а от по Тані не дуже видно, що вона про себе дбає. І одіж якась простенька і хустинка на голові, а в сумці, мабуть, продукти з супермаркету… «Мам, можна мені на гойдалки?», — роздуми Кароліни перервав голос сина Тані, якому вже набридло стояти на одному місці. «А чого ж ми стоїмо? Хай дитина покатається, а ми поговоримо з тобою», — Кароліна вмить стала тією юною і веселою студенткою, яка завжди брала ініціативу на себе та вміла знайти спільну мову зі всіма, з ким тільки хотіла.
Малого звали Віталіком, і було схоже, що він вирішив на повну насолодитися дарованою йому свободою. Раз у раз він підбігав до лавочки, де сиділа його мама з незнайомою тіткою і з цікавістю вслухався у розмову. Проте довго всидіти Віталік не міг, тому знову зривався і біг доріжкою під веселий сміх подруг. «Непосида він у мене», — з любов’ю мовила Таня, проводжаючи поглядом малого. «Розкажи, як ти жила всі ці роки?», — запитала вона, переводячи погляд на подругу. «Після університету я влаштувалася на роботу в одну компанію. Заробляла добре, потім вийшла заміж за сина шефа. Їздили у весільну подорож в Іспанію, красивий чоловік він був у мене, але зрадливий. Але мені ніколи нічого не шкодував − все, що просила, те й мала. Потім мені набридли його постійні зради, і ми розлучилися», — Кароліна на хвильку замовкла, поправляючи волосся. «А діти?», — запитала Таня. «Ой, та було не до дітей, ми обоє їх не хотіли. Та й зараз не дуже хочу, у мене все і так є», — відмахнулася Кароліна. «Й особисте життя налагоджується, он менеджерові партнерської компанії я подобаюся. Не знаю, на скільки серйозно, але… Ой, що я так тільки про себе. Ти як?», — спохватилася Кароліна, зауважуючи, як посумніло лице подруги від її розповіді.
«Ну мені за спеціальністю працювати не вдалося, працювала деякий час у бібліотеці. Потім зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, одружилися. А згодом ми повірили обоє в Бога. Синок як народився, то хворий дуже був, а Бог йому життя продовжив. І донечка у нас росте маленька ще. За все Богу дякую», — Таня на хвильку зупинилася, щоби поправити комірець синової сорочки, поки той на секунду присів біля неї. Кароліна дивилася на Таню і думала, що дуже жаль, що в колишньої подруги так життя склалося, що вона аж у релігію вдарилася.
«Мені жаль, що в тебе так вийшло, але Бог і тебе любить», — Таня повернулася до неї. А Кароліна сиділа як громом уражена. «То їй мене жаль? Мене, в якої є робота, кар’єра, машина, квартира і квитки на рейс у Париж? У мене ж щасливе життя! Для чого мені ще любов Бога?», — думки вихором пролетіли у голові Кароліни. Нестерпно захотілося курити, але вона забула сигарети в машині. Таня, мовби бачачи те сум’яття, яке виникло в душі співрозмовниці, додала: «Я буду молитися, щоб і ти була щасливою». «Але я ж щаслива!», — майже вигукнула Кароліна, але не встигла ще щось додати, бо прибіг Віталік і жваво щось почав пояснювати мамі.
Розмова далі не клеїлася. Таня ще щось розповідала, запитувала, але Кароліна відповідала мляво. Вся радість від зустрічі зникла, в душі розливалося якесь невідоме почуття самотності і… заздрості. Заздрості? Злякавшись своїх думок, Кароліна вдавано діловим поглядом кілька раз поглянула на годинник. «Ой, ти ж, мабуть, спішиш, Каролінко, вибач… І нам уже пора таткові вечерю готувати», — заметушилася Таня, обтріпуючи шорти сина від трави й піску. Кароліна доволі сухо попрощалася і швидко рушила до машини.
«Ну і справи…», — жінка втомлено відхилилася на сидіння, потираючи очі. Невідоме почуття порожнечі розливалося її грудьми. Вона автоматично увімкнула гучну музику в салоні і різким рухом розірвала пачку сигарет. «У мене все є, що потрібно, я змогла досягти того, чого хотіла», — запевняла вона себе, прикурюючи… А Таня з малим напевно уже прийшли в тісну квартиру, де чекають їх донечка з бабусею, а потім прийде чоловік. Вони будуть разом вечеряти і читати Біблію. Таня казала, що сімейне читання і молитву встановив чоловік одразу після того, вони повірили у Бога, Який зцілив Віталіка. У Кароліни ж також міг бути син… Якби не той аборт…
Але ні, про що це вона? Кароліна закашлялася від диму і витерла тильною стороною долоні очі. Дим зайшов, мабуть… Перші краплі дощу вдарились об лобове скло… «А все-таки у мене дійсно щасливе й успішне життя», — запевняла вона себе, вслухаючись у швидкий ритм музики. «Ні», — відповіла її втомлена душа…
