Одного разу до пастора прийшла дружина небагатого селянина.
− Пасторе, − сумно сказала вона, − я втомилася. Ми працюємо не покладаючи рук, але є дні, коли крім черствого хліба нема чого дати дітям. Але найбільше я втомилася дивитися на наш бідний будинок, двір, на рваний одяг синів, стомлене обличчя чоловіка…
Задумався сивочолий пастор на якусь мить, а тоді попросив жінку піти з ним. Йдучи дорогою, він вказав їй на гарний будинок, в подвір’ї якого гралися дітлахи.
− Як ти думаєш, чи щаслива тут господиня? − запитав він.
− Звісно! − вигукнула жінка. − Яка багата садиба, як гарно вдягнені дітки!
Але пастор попросив підійти ближче і придивитися. Тоді вона побачила матір діточок, що сиділа в тіні і гірко плакала.
− Вона плаче, бо сліпа від народження, і не може бачити своїх дітей. − Сумно сказав їй пастор.
Вони пішли далі. Незабаром він показав жінці другий будинок. Він був багатшим першого, а на запитання − чи живуть тут щасливі люди, розповів, що це була прекрасна сім’я, поки не загинув її голова. Тепер не проходить і дня, щоб вдова не ридала за своїм чоловіком, а діти − за батьком. Міцно задумалася жінка і не помітила, як вони підійшли до ще одного великого двору. Тут був будинок дочки дуже багатого купця.
− Тут є багатство і ситна їжа, дорогий одяг. Але чи живе тут щастя? На це питання священник відчинив важку хвіртку. Купецька дочка, побачивши гостей, привіталася і запросила на чай. Але яким же порожнім здався будинок. Тут не було дітей, не чутно було голосу чоловіка.
− У мене є багатство і гарний одяг, але немає щастя, − сказала господиня. У мене немає ні чоловіка, ні дітей, і нікому готувати обід або вдягати сукні чи заплутати волосся.
Глибоко замислившись поверталася жінка додому.
− Спасибі вам! − гаряче сказала вона пастору. − Я зрозуміла, якою нерозумною була! Я втомилася дивитися на старий одяг, не знаючи, яке це щастя бачити своїх дітей! Я думала, що щастя − це жити в достатку, а виявляється, щасливий той, у кого є кому готувати обід, в чиєму будинку чути дитячий сміх!
***
Дуже часто ми саме так бачимо своє життя та негаразди, не помічаючи насправді, наскільки ми щасливі і благословенні. Перестаньте заздрити іншим та нарікати на долю, цим самим нарікаючи на Бога, бо це ніщо інше як невірство в Його турботу про вас. Обставини, в яких ви є − це найкращі обставини для вашого освячення, які Бог суверенно формує саме для вас, використовуючи навіть помилки/гріхи інших людей проти вас. Не вірите? Прочитайте тоді історію Йосипа з книги Буття в Біблії або книгу Йова.
Так, життя несправедливе і в різних людей різні можливості, але справа не в тому, щоб у всіх було однаково, бо навіть на небі у спасенних будуть різні нагороди.
Річ у тому, що ти унікальний і твоє життя унікальне та неповторне, тому воно не повинно бути схоже на чиєсь. Це ТВОЄ життя, ТВОЇ обставини, ТВОЯ історія і ти відповідальний за те, як її проживеш і що будеш робити з довіреним тобі Богом майном, житлом, роботою, сім’єю, дітьми, здоров’ям, життям. Будеш поклонятися Богу, вірно розпоряджатися Його благословіннями, думаючи про благо інших, чи будеш егоїстично жити в гіркоті та саможалю, заздрячи іншим через екран смартфону, переглядаючи сторіс в інстаграмі, від чого буде гірше тільки тобі та людям навколо тебе?
Пам’ятай головне − Божа любов до тебе виміряється не кількістю земних благословінь, а небесних і жертвою Сина Божого на хресті. Більшого доказу Божої любові просто не існує!
Бог незмінно любить тебе, Він за тебе і на твоїй стороні, тому тобі нічого боятися, нарікати, ображатися, але радіти кожній миті життя з Богом, Який дає все необхідне для життя та побожності. А якщо чогось не дає, то це означає, що воно тобі поки що не дуже потрібне і в Нього є інші цілі для тебе.
Читайте також:
Довірся Божій турботі про тебе і помічай як багато прекрасного насправді є у твоєму житті.
Прийми рішення − сьогодні радіти життю радіючи і довіряючи Богу! А завтра повтори це знову.
