Домашня»Новини»Проблеми міграції в Україні і демографічна криза

Проблеми міграції в Україні і демографічна криза

0
Поширень
Pinterest WhatsApp

У контексті демографічної кризи проблема міграції і в’їзду іноземців в Україну є одним з факторів, що впливають на кількість населення.

За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, до 2031 року населення України скоротиться до 39,5 мільйонів осіб. І справа не лише у високій смертності – українці продовжують залишати країну в пошуках кращого життя.

У 2019 році НБУ прогнозує уповільнення зовнішньої трудової міграції. Станом на кінець 2018 року за кордоном, за даними Міністерства соціальної політики, працювали 3,2 млн українців. Надходження від трудових мігрантів за останній рік, за підрахунками НБУ, склали близько $11 млрд.

Після 2013 року в Україні відбувся сплеск зовнішньої трудової міграції, пов’язаний з погіршенням економічної ситуації, падінням курсу національної валюти та опосередковано – з військовими діями. Але протягом останніх років – 2017 та 2018 – міграція відносно стабілізувалася. Зростання її припинилося або значною мірою уповільнилося у порівнянні зі сплеском 2014-2015 років.

Зараз загальну кількість трудових мігрантів з України можна оцінити у 2,7 млн осіб.

Зараз на першій сходинці по кількості трудових мігрантів з України перебуває Польща (38,9% станом на 2017 р.). Росія (26,3%) продовжує утримувати другу сходинку, хоча кількість українців, що там працюють, після 2014 року стабільно зменшується. За ними йдуть Італія (11,3%)  та Чехія (9,4%). Дані останніх років демонструють, що Італія досить повільно, проте наближається до Росії.

Зберігається перевага західного регіону України, але за останні роки вона стала не такою разючою. Сплеск міграції 2014 року був досить рівномірними: частка інших регіонів у ньому була набагато більшою, ніж частка у старій, традиційній трудовій міграції.

Західні регіони все ще є лідером (більш ніж 50% трудових мігрантів – вихідці з західних регіонів), але цей розрив зменшується.

Якщо економічне зростання та інші позитивні тенденції у державі будуть закріплені, у 2019 році справді можна буде очікувати подальшого зменшення зовнішньої трудової міграції з України.

Коментує Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України. 

Прислів’я каже: “Риба шукає, де глибше, а людина шукає, де краще”. Процес глобалізації, за якого у країнах “третього світу” віртуально ознайомились із життям у країнах “першого світу”, стимулює нові хвилі великого переселення народів. Але чутками світ повниться.

Про війну в Україні, економічні та соціальні негаразди знають і в Африці, не кажучи вже про країни ближчі. Це демотивує потенційних мігрантів від переїзду до України. “Міжнародна організація з міграції” констатує, що Україна є транзитною країною на шляху міграції до країн ЄС. Тому ЄС домігся з Україною підписання спеціальної угоди про реадмісію (повернення) нелегальних мігрантів. Починаючи з 2013 р. на гранти Агенції ООН з питань біженців, на кошти державного бюджету України побудовані низка таборів для переміщених осіб. Найбільша кількість біженців з проблемних країн, зокрема, з Афганістану.

Статистика переїзду іноземців до України з перспективою прийняття громадянства не вражає масштабами. Впродовж 2014-2019 рр. громадянство отримали близько 30 тис. іноземців. На обліку у Державній міграційній службі було до 300 тис. іноземців. Сайт МЗС України фіксує стан візового режиму з більшістю країн світу (крім країн-членів ЄС, США, Канади).

Українське суспільство залишається переважно “закритим” щодо іноземців. Існують сталі стереотипи расового, релігійного, ментального характеру щодо громадян іноземних країн. Внаслідок цього важко мотивувати навіть іноземних туристів відвідати Україну з короткочасними візитами. Частіше в’їжджають до України громадяни сусідніх країн (Білорусь, Молдова, Польща, Словаччина, до 2014 р. Росія), але це як правило візити у приватних, бізнесових або родинних справах.

Перспективи перетворення українського суспільства на “відкрите” щодо іноземців виглядають примарно, доки триває українсько-російська війна. Домінантною є модель суцільної українізації, тому про вплив мігрантів на українську культуру говорити наразі немає підстав. Державна політика спрямована на конструювання моноетнічного суспільства титульної нації. Тому порівняння з міграційною політикою Росії є некоректним. Пострадянське російське суспільство є переважно ксенофобським, особливо щодо вихідців із країн Центральної Азії та Північного Кавказу. Фактично міграційним “російським Вавилоном” є тільки Москва, меншою мірою Петербург.

Національний проект РФ “демографія” спрямований скоріше на збільшення чисельності власного населення, а не на міграцію. Але попри це депопуляція триває. Ця тенденція є спільною для усіх християнських республік колишнього СРСР. 

Джерело: uuc.adventist.ua, voxukraine.org

Приєднатися до нас у Facebook  Twiter   Instagram

Підтримайте журналістів slovoproslovo.info!

Кожне пожертвування має значення

Криза та епідемія – час, коли достовірна інформація життєво важлива. Але криза – це час, коли незалежні християнські медіа (а саме вони надають християнський погляд на все, що відбувається) дуже вразливі. Ваша підтримка важлива для нас і дозволить нам і далі робити нашу роботу.

Кожен внесок, неважливо наскільки великий він чи маленький, – це голос на підтримку християнської журналістики. Дякуємо!

Пожертвувати

Виберіть варіант, який вам найбільше підходить. Щиро дякуємо вам за вашу щедрість! .

Пожертву із-за кордону можна надсилати на картковий рахунок:

5168 7427 1505 4262 (JAKOBCHUK ANATOLIJ)

IBAN: UA343052990000026204691061008

Попередня стаття

Про найкоротший в світі текст молитви

Наступна стаття

Різдвяна Алілуя – продюсери з Луцька зняли різдвяний кліп

Немає коментарів

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *