Здоров'я

Про релігійні переконання пацієнтів

Це був один із найскладніших випадків у моїй практиці. З району привезли дівчинку у напівсвідомому стані. Вона просто лежала на каталці, дещо зігнувшись, і тихенько стогнала. При спробі натиснути на живіт її міміка болісно мінялася. Сам живіт був твердий і здутий. Розпитати щось у дитини було неможливо, а поведінка рідних не була зрозумілою.

З одного боку було видно, що вони дуже переживають. З іншого створювалося враження, що в мені і моїх колегах вони бачать якихось ворогів. Кожне моє питання обмірковували, ретельно підбираючи слова для відповіді. Вони уважно слідкували не лише за моїми словами, але й за рухами, одягом тощо.

Тим часом стан дитини погіршувався. Найперші результати обстежень були зовсім невтішними. Хірурги наполягали на терміновій операції. Потрібно було отримати згоду батьків. Зазвичай у таких випадках рідні підписують папери не читаючи. Але не в цьому випадку. Мама однозначно і категорично відмовилась. На запитання про мотиви напружувалась, мовчала, починала плакати. Але мотивацію не пояснювала.

Зібрали консиліум. Запросили маму. Хтось із колег щось пробував пояснити, дехто лякав відповідальністю, хтось вчергове намагався дізнатися мотиви. Здавалося, нас не чують. Мама дивилися у вікно понад нашими головами, немов би шукаючи захисту десь там, далеко і регулярно витирала носовою хустинкою свої мокрі очі. Коли хтось запитав, чи вона відмовляється від операції через релігійні переконання, не відповіла нічого, але схвально кивнула головою.

Я був лікарем дитини й вів консиліум. І, здається, вловив ідею. Я попросив колег завершити обговорення і залишити нас із батьками наодинці. Ми почали спілкуватися про те, про се. Я запитував їх про сім‘ю, дітей, родину, їхні переживання. Паралельно розповідав свої якісь сімейні історії, показуючи себе звичайною людиною. Напруга поступово спадала і згодом я почув деякі деталі.

Ще колись, у радянському союзі їхня родина пережила жорстокі переслідування за віру в Бога, за те, що не підтримували атеїзм, що всупереч тодішнім законам батьки брали дітей з собою до церкви. Так сталося, що через це хтось із родини був позбавлений батьківських прав, а дітей розділили й розіслали по радянських інтернатах. Я не зовсім зрозумів родинних зв‘язків, але когось піддавали примусовій психіатричній експертизі й кололи якісь психотропи. І ще багато-багато іншого.

Пройшов час, ситуація в країні кардинально змінилася. Але десь на рівні генетичної пам’яті залишилася агресивна недовіра до представників держави. Вони самі не могли пояснити цього, як і нічого з цим вдіяти. Але річ у тому, що моя родина теж мала схожий досвід. І я поділився цим. І це стало переломним моментом. Ми перестали бути чужими і я отримав дозвіл на хірургічне втручання.

Це була дуже важка операція по всіх параметрах. Як і лікування після неї. І, на превеликий жаль, ця історія не закінчилась хеппі ендом. Хоч ми і старалися з усіх сил. І з усіх сил нам допомагали родичі. Надто важким був діагноз і запізнілим початок лікування.

Але я потоваришував з тими людьми, розкрився перед ними як звичайна людина. І вони пустили мене у свій внутрішній світ. І ще чимало разів після того консультувалися з приводу інших дітей і ретельно виконували отримані рекомендації. Місток довіри допоміг переступити минуле.

Читайте також: 

І коли хтось не може зрозуміти, що за релігійні переконання можуть бути в інших і яка релігія забороняє робити чи то щеплення, чи операції чи щось інше, то, швидше за все, ніяка не забороняє. Як і кинути шматок хліба на землю для когось не є проблемою. Але не для українців, які в пам’яті тримають голодомор. І будь-які переконання можуть мати в собі глибоке підґрунтя. І ти скільки хоч лякай, погрожуй, карай, ломай. Люди пережили 70 років жорстоких репресій і не зламалися. То що для них заборона піти в спортзал? Лише довіра, комунікація і людяність можуть змінити ситуацію. Але навіщо така слабкість для сучасних експертів?

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Павло Сільковський

Працює дитячим лікарем-анестезіологом відділення анестезіології та інтенсивної терапії в Рівненській обласній дитячій лікарні. Керує інформаційним відділом Рівненської обласної дитячої лікарні. Виконує медичну волонтерську місію на Гаїті. На запрошення в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, наприкінці 2016 року проходив стажування в Міністерстві охорони здоров’я. Член наглядової ради Фундації Рональда Макдональда в Україні. Співавтор наказу Міністерства охорони здоров’я про відкриті реанімації. Працює над розробкою клінічних протоколів (затверджених схем лікування) з невідкладної медичної допомоги. У червні 2018 отримав почесну відзнаку за професіоналізм та милосердя “Ордену святого Пантелеймона”. Переміг в регіональному відборі в номінації “Взірець у служінні суспільству”

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button