Біблійна ідея про те, що кожна людина має природні невідчужні права, зробила вирішальний вплив на формування міжнародної правової системи. Уже з XIII століття вона починає закріплюватися в ряді національних законодавств. Так, в 1215 р. в Англії була прийнята «Велика хартія вольностей» (Magna Charta Libertatum), що захищає ряд цивільних прав і регламентує дії з примусу короля до відновлення цих прав у разі їх порушення.
У 1525 р. в Німеччині затверджується подібний документ «Дванадцять статей» (Zwölf Artikel), безпосередньо захищає права селян. Зокрема, Стаття №11 з «Дванадцяти статей» говорить:
«Ми ніколи не потерпимо і не дозволимо, щоб проти Божої честі й правди у вдови й сиріт забирали їхні надбання… І ті, які повинні були б захищати й охороняти нас, обдирали б і оббирали нас, і будь у них більше прав, вони відняли б і все інше. Цього Бог більше не потерпить, це повинно бути усунуто зовсім».
Далі, в 1689 в Англії був прийнятий «Білль про права» або «Акт, що роз’яснює права і свободи підданого і встановлює успадкування корони» (Bill of Rights – «An Act declaring the Rights and Liberties of the Subject and Settling the Succession of the Crown»), згодом увійшов в британську конституцію в якості однієї з основних її частин. Білль став одним з перших документів, які затвердили рівні права і свободи всіх громадян, зокрема – свободу подачі петицій королю, свободу від штрафів та конфіскацій майна без рішення суду, свободу від жорстоких покарань і страт, свободу слова, свободу виборів до парламенту.
Майже століттям пізніше (1776 р.) американські колонії проголосили незалежність, заявляючи в установчому документі:
«Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними й наділені їх Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми засновуються уряди, що черпають свої законні повноваження зі згоди керованих».
Далі в цьому документі, відомому як «Декларація незалежності», говориться:
«У разі, якщо будь-яка форма уряду стає згубною для самих цих цілей, народ має право змінити або скасувати її й заснувати новий уряд, заснований на таких принципах і формах організації влади, які, як йому представляється, найкращим чином забезпечать людям безпеку і щастя… Коли довгий ряд зловживань і насильств, незмінно підпорядкованих одній і тій же меті, свідчить про підступний задум змусити народ змиритися з необмеженим деспотизмом, повалення такого уряду і створення нових гарантій безпеки на майбутнє стає правом і обов’язком народу».
Важливо відзначити, що, відповідно до теорії природного права, повалення уряду, що ущемляє нувідчужні права власних громадян, є не знищенням законного суспільного ладу, а відновленням такого. Уряд, який узурпував повноту влади, перестав відповідати своєму призначенню, руйнуючи підвалини громадянського суспільства. Усунення такого уряду народом повертає суспільне правління до початкового Божому задуму.
Подібні ідеї простежуються й у французькій «Декларації прав людини й громадянина» (1789):
«Представники французького народу, утворивши Національні збори й вважаючи, що неуцтво, забуття прав людини або зневага ними є єдиною причиною суспільних лих і зіпсованості урядів, прийняли рішення викласти в урочистій Декларації природні, невідчужувані й священні права людини…
Національні збори визнають і проголошують перед особою і під заступництвом Верховної Істоти наступні права людини й громадянина:
1) Люди народжуються і залишаються вільними й рівними в правах.
2) Мета будь-якого політичного союзу – охорона природних і невід’ємних прав людини.
Такі – свобода, власність, безпека й спротив гнобленню».
Читайте також:
Знаменно, що всі перераховані законодавчі акти звертаються до уявлення про невідчужні права людини, якими наділив її Творець. Наслідком поширення теорії природного права і закріплення його в національних законодавствах стало не тільки проголошення верховенства права вищою формою суспільного правління (що отримала визначення «правове суспільство»), але і цілий ряд видатних практичних результатів, найважливішим з яких справедливо вважається законодавче скасування работоргівлі й власне рабства у всіх розвинених країнах.
