Для кращого розуміння своєї культури корисно звертатися до двох типів джерел. Перший – це свідчення представників своєї культури про труднощі, з якими їм доводиться стикатися за кордоном через «культурний багаж», з яким вони туди приїжджають. Ось, наприклад, деякі з типових рис пострадянського характеру, що заважають їхнім носіям інтегруватися як у західних, так і у східних культурах:
Нестача поваги до особистості, смаку та думки співрозмовника
Нам властива безапеляційна прямолінійність, критицизм, недолік делікатності (краще свідчення – субкультура коментарів у фейсбуці). Доводиться привчатися до того, що люди, питаючи вашу думку, найчастіше шукають схвалення, а не критики. Але пострадянська людина – «безжально чесна». У нас навіть приказка є така: «На ображених воду возять». Якщо ти ображаєшся на мої слова – це проблема. Хіба можна на правду ображатися? У багатьох культурах образити людину – це найтяжчий гріх. Наприклад, в Індії заподіяння образи набагато гірше, ніж сексуальна нечистота.
Схильність розповідати про свої проблеми, шукаючи співчуття у випадкових людей
Професійні психологи не скоро будуть мати у нас великий попит. Їхню роль виконують випадкові попутники в поїзді, яким виливають душу, і не переймаються, чи хочуть слухачі нести цей тягар. Головне – самому від свого вантажу звільнитися перед кимось, кого завтра не згадаєш.
Самоствердження коштом безапеляційної критики інших
Передбачається, що критикуючий за визначенням кращий за того, кого критикують і чим деструктивніша критика, тим більший авторитет вона йому надає.
Недооцінка чужого сприйняття («тобі здалося») і чужого успіху («тобі пощастило»).
Свої успіхи приписуються власним заслугам, чужі − везінню чи несправедливості долі, законів, людей та ін.
Чужі скарги вважаються нелегітимними, бо могло б бути й гірше: «Скажи спасибі ще, що не…».
Щедрість на поради, про які ніхто не просив
Ми завжди готові давати рекомендації, не несучи відповідальності за наслідки їхнього виконання. Дехто навіть жартував: може, саме через це ми й називаємось «Країна Рад»?
Підозрілість та песимізм
Кажуть, якщо всі оцінюють те, що відбувається за шкалою [Погано – Так собі – Нормально – Добре – Відмінно], пострадянська людина сприймає події зовсім інакше: [Все пропало – Все пропало – Все пропало – Все пропало – Давно б так].
Щодо іронії останніх висловлювань, варто, втім, обмовити вкрай важливе правило кросскультурної комунікації: критика культури – це виключне право її інсайдера! Тільки носії культури можуть критикувати її, бо, з одного боку, тільки вони її по-справжньому розуміють, а з іншого боку, самокритика завжди конструктивна, спрямована на зміну на краще. Критика ж зі сторони – деструктивна і веде до руйнації стосунків.
Другий тип джерел, що сприяє кращому розумінню власної культури, – рекомендації щодо запровадження у ній, складені представниками інших культур виходячи з досвіду взаємодії з вашою. Наприклад, путівники для іноземців перераховують такі табу східноєвропейської культури, які аутсайдерам не обов’язково розуміти, але важливо дотримуватися:
- не показуйте пальцем;
- стискаючи долоню в кулак, не розташовуйте великий палець між середнім та вказівним;
- бажаючи виявити повагу, не тримайте руки в кишенях;
- не потискайте руку через поріг будинку;
- нічого не передавайте через поріг будинку;
- заходячи до будинку, знімайте взуття;
- не кладіть ноги на стіл;
- не даруйте парного числа квітів;
- не даруйте жовтих квітів;
- не свистіть у приміщенні;
- не передавайте грошей із рук у руки після заходу сонця;
- не висловлюйте надію, не постукавши тричі по дереву;
- не йдіть дорогою, яку перебігла чорна кішка.
Втім, кажуть, що останнє обмеження можна подолати тричі плюнувши через ліве плече. Невизначеним залишається, як бути, якщо кішка перебігла туди й назад: треба плювати шість разів, чи можна не плювати зовсім (фізики вважають, що все залежить від того, була ця кішка скалярною чи векторною). Знову ж таки, якщо кішка пішла назад після того, як уже сплюнув – що робити зі сплюнутим?
