Сьогодні відбулася цікава онлайн-дискусія «Вчений християнин: між церквою і університетом». Мене попросили поділитися думками на тему «Чи є місце Христа в університеті», що охоче роблю – як з учасниками події, так і з читачами «Слова про Слово».
Одразу маю зізнатися, що мені не дуже подобаються формулювання на кшталт «Христос і коронавірус» чи «Христос і університет». Чому? Тому що і коронавірус, і університет знаходяться у площині нашої людської й християнської відповідальності. І було б дещо наївно закривати Христом зони чи дірки нашої відповідальності чи безвідповідальності.
Водночас ми маємо віддати Христу належне – честь і славу як Господарю всього. Але велич нашого Господа має узгоджуватися з нашою скромністю Божих слуг: «Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» (Луки 17:10). Отже, Бог може все. А що можемо ми, що мусимо ми робити як Божі слуги у просторі всередині/навколо університету?
Ми не можемо «принести» Христа в університет, бо Він вже там
Ми не можемо знайти місце для Христа в університеті, бо Він є Господарем всесвіту, в тому числі університету. «Місце» – це замало для Бога.
Питання в іншому – як ми можемо знайти своє місце і свою роль у тому, щоб влада, істина, краса і любов Ісуса стали явними в університеті і через університет?
Про все це хочу запропонувати лише дві тези – першу про Бога, а другу про культуру дискусій про Бога.
Теза перша. Університет називають храмом науки
Можна обурюватись, що це ідолопоклонство. А можна погодитись з цією логікою, тільки додати, що це храм науки про Бога – про Творця та Його творіння. Я за друге. Хай університет буде храмом, в якому ми будемо служити Богу нашим розумом, пізнавати й переживати Його.
Університет – це простір радикально відкритого мислення, в якому ми зустрічаємось з Богом у різноманітті Його проявів. Я маю смілість сказати, що в університеті ми можемо знайти не тільки Христа, але повноту Божої присутності у світі – Божественну Трійцю.
Бог Отець є доступним для всіх, хто читає світ як книгу загального природного одкровення, хто здатен бачити гармонію всесвіту, красу творіння. Усяка неангажована наука про творіння неминуче вказує на Творця, або ставить питання про можливість чи необхідність Його існування.
Христос є присутнім через Своє тіло, через церкву, через її представників, через вчених-християн, через допитливих студентів та добрих викладачів, які втілюють Божу любов у дослідженнях, навчанні та викладанні. Якщо вони люблять Бога усім розумінням, то Христос буде посеред них. Це дасть їм силу бути кращими фахівцями у своїй справі, бути свідками чи апологетами Бога, бути носіями чи навіть проповідниками християнського світогляду.
В університеті ми зустрічаємося зі Святим Духом, Духом свободи й творчості, натхнення й одкровення. Це не Дух системи чи інституції, це Дух, що спонукає нас виходити за межі, задавати складні питання, уявляти немислиме, вірити щоби знати.
Чи здатні ми думати про університет як про місце для Трійці? Чи не є наша присутність в університеті такою, що Божій Трійці стає тісно? Чи не компрометуємо ми Бога своєю обмеженістю, нездоровою ревністю, поверховістю, легковажністю?
Теза друга. Університет створює можливість справжніх дискусій
Християнським інтелектуалам дуже потрібне місце для дискусій – серйозних, чесних, відповідальних. І тут без університету не обійтися. Церква має опікуватися університетом не тільки заради просвіти чи євангелізації. За допомогою університету Церква вчиться любити Бога розумінням, розвивати свій розум і служити їм.
Університет – це той інтелектуальний ресурс, той інструментарій, який має бути освячений заради того, щоб служити церкві, осмисленню її віровчення, позицій, історії, традицій.
Як ми знаємо, європейська Реформація почалася з університетів, з того, що в університеті почалось обговорення болючих церковно-суспільних питань. Сьогодні самі університети потребують реформації. А хіба церкви її не потребують? Тож чому би не поновити цей досвід живих, гострих, чесних, глибоких дискусій?
Можливо саме християни-інтелектуали зможуть повернути сучасним університетам серйозність, глибину, відповідальність мислення, щоби через університетську освіту та науку вплинути на церковну і масову культуру. Без університету не буде богословської рефлексії церковних і суспільних питань, без університету не буде й семінарії, без університету церква перетвориться на секту.
Справжні дискусії про вічні питання можливі лише у спільному просторі між Церквою та університетом, коли дві сторони залишаються різними, але фокусуються на спільних «великих», «вічних» питаннях.
З різних причин Церква не може дозволити якісні інтелектуальні дискусії у своєму внутрішньому просторі. Інше покликання, інші жанри. До того ж церквам бракує власних ресурсів і відповідної атмосфери, сучасна споживацька культура вимагає більш легких форматів. Але люди церкви можуть дискутувати в університеті – і про віру церкви, і про невіру звичайних людей. Настав час повернути вічні питання у наші дискусії. Університет, як і церква, – це про серйозні питання, які вимагають інтелектуальної й духовної висоти.
Отже, університет потрібен для церкви, щоб її вірні могли вклонятися розумом у цьому храмі, пізнавати Творця, досліджувати творіння, любити Бога усім розумінням, розвивати інтелектуальну християнську культуру, дискутувати й свідчити. Все це є можливим лише у спільному просторі між церквою та університетом. Він є спільний не за нашим бажанням, не тому що хтось з нас бажає інтегрувати несумісне, поєднати Єрусалим та Афіни. Він є спільним, тому що наш Бог є Господарем всього, Він поєднує Собою Єрусалим і Афіни, Рим і Київ, церкву і університет, будуючи Своє Царство в усіх сферах і навчаючи нас любити «всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Матв. 22:37).
[sc name=”futerblock” ]
